– Чоловікові кажу – Антошка вже не хоче в колясці сидіти, потрібно купувати сандалі і ще черевички закриті відразу, на випадок прохолодної погоди, осінь вже! – розповідає двадцятивосьмирічна Анжеліка. – Я навіть моделі підібрала, показала йому. А він на ціни подивився і … привіз мені на наступний день два пакети взуття від своєї сестри. Там двоє дітей, уявляєш, яке там взуття? .. Я йому кажу – на дитину старі черевики надягати не можна, це шкідливо! А він мені – все життя надягали і нічого, а хочеш нове взуття, купуй, мовляв, сама! ..

Анжеліка і її чоловік Сергій з десятимісячним сином живуть в орендованій квартирі. Сергій працює, Анжеліка сидить в декреті. Грошей у них небагато, але на найнеобхідніше вистачає.

При цьому Сергія пригнічує, що його колеги, отримуючи таку ж зарплату, живуть куди краще за нього. Їздять в подорожі, купують автомобілі, ходять в кафе на бізнес-ланчі, а не давляться принесеною з дому в судочку котлетою. Гаджети змінюють, одягаються в брендові речі, виділяють гроші на досить небюджетні хобі, беруть абонементи в відомі фітнес-клуби.

Сергію ж доводиться економити практично на всьому.

– Для себе я нічого не прошу! – розповідає Анжеліка. – Волосся відростила, не стрижуся, одяг доношую старий, ніяких салонів. Але дитині треба речі купувати, нікуди не дінешся. Діти нині обходяться дорого … Ну що це за батько такий, який синові приносить старі стоптані капці після двох племінників?

Сергій же в тому, щоб дитина доношувала взуття за двоюрідними братами, тим більше в однорічному віці, не бачить нічого такого.

Він взагалі вважає, що левову частку витрат на дитину вони зробили даремно. Ліжечко он купили, вибирали в інтернеті тиждень, читали відгуки. В результаті дитина з перших днів спить в ліжку з батьками. В ліжечко звалені іграшки, які сина чомусь не особливо цікавлять – з набагато більшим захватом малюк грається, наприклад, з каструлями на кухні. Вид ліжечка, наповненою «непотрібним мотлохом», кожен раз неймовірно засмучує Сергія – все це сміливо можна було не купувати, як і соски з пляшечками, багато одягу і так далі.

Раніше взагалі діти росли босоніж, в єдиній сорочці і прекрасно виростали.

З тієї ж взуттям у багатьох сім’ях не роблять проблему, ось сестра його, наприклад, двох пацанів виростила, і прекрасно один за іншим доношували. Купувати дві пари нового взуття, щоб дитина трохи потопала по асфальту, нерозумно, вважає Сергій. Анжеліка намагається донести, що лікарі не рекомендують одягати дитині старе взуття, тим більше поношене. Але Сергій тільки відмахується.

– Ці твої лікарі багато чого рекомендують! – каже він дружині. – Вони от від звичайного нежитю, який сам проходить через тиждень, ліків виписують на  сотні гривень. Якщо все купувати і робити так, як вони радять, без штанів залишишся!

– Ось на такий випадок свої гроші треба мати! – каже Анжеліці подруга. – Пішла і купила дитині те, що вважаєш за потрібне.

Деякі гроші у Анжеліки є, вона отримує декретні, але якось так склалося, що вона і так купує на них дитині практично все, оскільки Сергій кожен раз висловлює невдоволення, що знову чогось треба. Стакан-непроливайка, книжки, одноразові підгузники, дитяче пюре в банках – без усього цього, на думку Сергія, можна обійтися.

– Але це ж теж неправильно! – вважає Анжеліка. – Працюючий тато зі своєї зарплати не витрачає на дитину майже нічого! В крайньому випадку притягне мотлох від сестриці, яка теж не олігарх, дітей одягає на секондах і що там у неї залишається після двох, це просто кошмар … У руки взяти страшно часом, не тільки на дитину одягнути. Але тато нічого особливого в цьому не бачить …

Дійсно жахливий тато?

А може, не так він і неправий? Нічого купувати дурниці, плодити в квартирі тонни барахла і годувати виробників непотрібних речей на останні гроші?

Ви на чиєму боці? Що думаєте?