«Заздрю ​​пенсіонерам! ..»

– Вчора за підробіток гроші отримала нарешті, вирішила дитині фруктів купити, він давно вже просить, – розповідає тридцятичотирирічнf Ірина. – Стою в магазині і думаю, що взяти – банан або яблуко? А може, пару мандаринів, побалувати сина? .. А поруч дві пенсіонерки, міцні такі ще бабульки, років по шістдесят, напевно. Дивлюся, набрали в візок потрошку, але того, цього – помідори, пару огірочків, лимон, груші, а вони зараз аж ніяк не дешеві …

– Пенсію отримали, мабуть?

– Не знаю … Пішли потім в м’ясний відділ, дивлюся, вирізку вибирають. Блін! Я м’ясо останні півроку тільки дитині купую, по чуть-чуть! І то, курку в основному беру, щоб подешевше, свинина для мене – вже розкіш. На огірки-помідори і не дивлюся навіть, сезону чекаю …

Встали бабусі на касу, я за ними. Стоять, міркують, що зараз ось прийдуть додому, натушать овочів з м’ясом, салат наріжуть, ввечері будуть серіал дивитися по телевізору, чай пити, а потім гуляти підуть перед сном … І я раптом зловила себе на думці, що я, молода тітка, теж так хочу! Я заздрю ​​бабкам-пенсіонеркам! Так все спокійно, розмірено, сито у них! ..

… Ірина нещодавно розлучилася з чоловіком, живе зараз удвох з сином шести років. Працює, платить іпотеку, економить на всьому і, щоб звести кінці з кінцями, шукає підробітки. Підробляє в основному миттям підлог і прибиранням квартир – важкою фізичною працею. Не скаржиться, але виглядає втомлено. Сіре землисте обличчя, кола під очима, згаслий погляд …

– Відпустка-то у тебе коли?

– Яка там відпустка, – зітхає вона. – Сина ось зараз до мами на дачу відправлю і буду працювати … Хоча, може, потім все-таки тиждень попрошу у начальника, ближче до серпня вже …

– На дачу поїдеш, до сина?

– Ніііііі … Нікому навіть говорити не буду, що я у відпустці! Ляжу на диван, накриюся пледом і буду спати – ось прямо кілька діб поспіль, з ранку до вечора і вночі теж. Поїм чогось – і знову спати. Мені б тупо виспатися! ..

– Ох, Ір … Тобі не позаздриш …

– Ну а кому зараз легко? – знизує плечима вона. – У всіх проблеми, кого не візьми. Діти, кредити, іпотеки, безробіття, болячки. Пенсіонерам от тільки добре. Живуть собі на втіху, ні про що не переживають! Ех, мені ось до пенсії ще, як до Африки, орати й орати. Двадцять років! Двадцять, розуму незбагненно! Як дожити? А кажуть, ще й збільшувати будуть вік …

– Іро, ну ти знайшла кому заздрити! Старим! Пенсіонери у нас в більшості своїй жебраки, хворі, нещасні …

– Ага, а молоді прямо всі – багаті, щасливі і здорові, так? – парирує Ірина. – Як би не так. Те ж здоров’я  у багатьох тридцятирічних моїх ровесниць зараз воно нітрохи не краще, ніж у їхніх мам, а то й гірше. Після роботи лежать, сил немає ні на що, багато на таблетках вже довічно! Мені он теж мама каже – ти молода, повинна то і це. А толку-то, що молода? .. Краще б стара була, чесне слово! Нікому нічого не винна вже, живеш спокійно, знаєш, що з голоду в будь-якому випадку не помреш! Пенсію отримаєш!

– Ну на пенсію-то точно тільки що з голоду не помреш …

– Так і це вже важливо! – гарячкує Іра. – Зараз ось я, щоб з голоду не вмерти, повинна в шостій ранку вставати і в будь-яку погоду, з будь-яким самопочуття перти на метро, ​​потім дев’ять годин відпахати в офісі, потім кинутися на підробіток … Тому що якщо я цього не зроблю, мені не тільки їсти нічого стане, але і з квартири мене викинуть в будь-який момент. А найголовніше, на мені дитина ще! За нього відповідальність! .. А так хочеться сидіти, нічого не робити, ні про що не думати, нікуди не бігти, дивитися тупий фільм так в’язати шкарпетки день за днем ​​… Яка там пенсія, кажеш? Три тисячі ??? На одну особу ?! Тююю … Я б на ці гроші жила як королева … Теж би груші їла і чай з лимоном пила, як ці бабки …

– Ір, але ж вони працювали, заробили пенсію свою …

– Ну так я теж не на печі лежу! – злиться Ірина. – І не просто працюю, як при СРСР, а пашу на двох роботах! Без відпусток і вихідних! Чи багато нинішніх пенсіонерів ТАК працювали свого часу? Ото ж бо … А найсумніше, немає гарантії, що для нашого покоління, якщо доживемо, взагалі якась пенсія буде! Може, перед носом руками розведуть та й все – грошей немає, мовляв, вибачте …

*** Як вам ситуація? А ви зустрічали в своєму оточенні молодих людей, які заздрять пенсіонерам? У тридцять з невеликим мріяти не про кар’єру, поїздки, любов, гарну зовнішність, народження дітей, а про те, щоб в’язати шкарпетки та дивитися серіали – це нікуди не годиться? Не повинна людина бути такою. Треба розвиватися, працювати над собою і не дивитися в чужі гаманці завидющі очима? Або таких людей можна тільки пожаліти – не від хорошого життя вони старим заздрять?

А може, у вас теж миготять подібні думки – «скоріше б дожити до пенсії»? Вираховує, скільки залишилося працездатних років – з жахом або навпаки, з нетерпінням, а? Погодилися б жити так – на крихітну пенсію, яка дозволить тільки не померти з голоду, в обмеженому просторі і без особливих можливостей, але зате стабільно, спокійно, вільно, без зобов’язань і відповідальності? Що думаєте?