Але таке буває вкрай рідко. Зазвичай люди лякаються, дивляться дивакувато й ховають книги або роблять так, щоб я більше не міг читати

Щоранку мені доводиться добиратися до роботи з декількома пересадками. Спочатку їду до міста на автобусі, а потім до роботи на метро … спочатку на одну гілку, потім на іншу. Вкрай рідко буває, щоб ніхто нічого не читав.

В автобусі я вважаю за краще їхати поруч з людиною, що читає. Найвеселіше їхати трохи позаду жінок. Ну ось дійсно, ви коли-небудь читали жіночі романи? Цілковита вульгарщина. Раніше я читав чужі книжки так, щоб ніхто мене не спалив, а тепер без різниці. Їм шкода чи що? Іноді буває що-небудь смішне, я починаю сміятись тихенько. Мене палять. А далі найцікавіше – це дивитися за реакцією людей. Хтось пропонує підсісти поруч і читати разом. Але таке буває вкрай рідко. Зазвичай люди лякаються, дивляться дивакувато й ховають книги або роблять так, щоб я більше не міг читати.

Якось інший хлопець мене злегка штовхнув у бік і запитав: “ну чого там? Перекажи, мені ж теж цікаво!” Реготав весь автобус. А я йому дійсно переказав. А там маячня з жіночого роману. Автобус вибухнув сміхом вдруге.

Деякі жінки, які мене спалили, взагалі не хочуть, щоб я поруч їхав. Деякі вітаються навіть.

Якось підглянув, що читає дідусь років шістдесяти. Він побачив, що я теж читаю і посміхаюся, так став розповідати про інші свої улюблені книги.

Навіщо я так роблю? Ну просто мені дуже нудно, а це хоч якась розвага.