Рівно два місяці тому мені на телефон подзвонила подруга. Спочатку я навіть не могла зрозуміти, що говорила Люда. Попросила її заспокоїтися. Якщо коротко, то вона пішла від чоловіка і просила залишитися на якийсь час у мене. Якби зателефонував хтось інший з подібним проханням, то я б відмовила, але Люду я знала з дитинства. Не могла не допомогти, тому і дозволила їй залишитися у нас на якийсь час.

Пішла до чоловіка і попросила, щоб він не лаявся через те, що я запросила пожити подругу без його відома. Він побурчав, але нічого не заперечив.

Людмила приїхала приблизно через годину. З собою привезла сумку з речами. У нас є одна зайва кімната, туди її на час і поселили. В першу ніч, після приїзду ми майже всю ніч просиділи у неї в кімнаті, розмовляли.

На наступний день всі розійшлись по роботах. Я пішла першою. Прожили так шість днів. На другий день Людмила начебто знайшла спільну мову з моїм чоловіком, стали трохи спілкуватися. Тоді я цьому була тільки рада, через те, що Люда так і не знайшла тимчасового житла, а виганяти на вулицю я її просто не могла. Совість б потім заїла. Прожила з нами Люда приблизно місяць, хоча спочатку домовлялися на тиждень.

Лише зараз я згадую, що чоловік став поводитися трохи інакше. Постійно ховав телефон. Ввів пароль на нього. Нібито для того, щоб випадково не розблоковувати й не подзвонити кому-небудь. Пізніше я дізналася, що вже тоді він активно став листуватися з Людою і не хотів, щоб я могла прочитати його листування.

Через півтора після приїзду Люди чоловік мені повідомив, що йде від мене і хоче розлучитися. Не було ніяких передумов і тут … бац … Розлучення! Мені було цікаво, до кого йде чоловік. Відмовлятися і брехати не став, повідомив, що до Люди. Сказав, що полюбив її. Перший раз в житті у мене сльози просто вистрілили з очей. Так сильно я ще ніколи не плакала. Хто чекає подвійної зради? Ну точно не я.

Хоча зараз я розумію, що чоловік міг піти до будь-якої, адже якщо люблять, то не зраджують.