І вона погодилася. По дорозі додому Ніна посміхалася. Дивно, але від нудьги не залишилося і сліду. Їй дуже сподобався сьогоднішній вечір, і жінка сподівалася, що Женя думає точно так же. Напевно, він подзвонить їй завтра, але ні

Був теплий жовтневий вечір. В повітрі пахло дощем і мокрим листям. Ніна йшла з роботи, щосили стримуючи сльози. Нічого дивного – звичайна депресія. Все, як за розкладом – відчуття порожнечі завжди накочувало на неї після завершення чергового ділового проєкту.

Як завжди, з’явилося відчуття, що закінчилася якась важлива частина її життя. Хоча Ніна прекрасно знала, яким буде наступний – новий проєкт, зустрічі з друзями, походи в театр або кіно в вихідний день. Так було завжди, і так буде в цей раз. Перспективи, здавалося б, цілком нормальні, тільки останнім часом жінка відчувала, що їй не вистачає чогось дуже важливого. Ніна втомилася від самотності. Вона мріяла про сім’ю. Їй хотілося, щоб поруч була рідна людина, Ніна малювала у своїй уяві романтичні вечори при свічках і наступні за ними пристрасні ночі. Хотілося годувати вранці улюбленого сніданком, а потім, розлучаючись, нудьгувати й з нетерпінням чекати наступної зустрічі.

– Все, стоп! Краще про це не думати, так тільки гірше. Ось зайду краще в магазин і куплю собі якусь дрібничку.

На очі потрапила вітрина з вазами. Зловила себе на думці, що у неї в будинку ніколи не було красиві вази. У ній просто не було необхідності. Гостей Ніна брала рідко, та й сама вдома бувала тільки після роботи – якось віяло від нього самотністю.

– Потрібно купити нову вазу – вирішила вона. – Може, і в житті щось зміниться.
– Вітання! Ти мене пам’ятаєш?

Вона відірвала погляд від величезної вази в грецькому стилі й обернулася. Поруч стояв високий кароокий брюнет з ледь помітною сивиною у волоссі. Ніні здалося, що вона його вже десь бачила.

– Я розумію, стільки часу з того дня минуло. Нас Сашка Павлів в Іспанії на конференції познайомив, пам’ятаєш? Я тоді незграбно повернувся і твоє шампанське вилилось на мій піджак.

– Так, дійсно – згадала Ніна. – Женя! Точно! Прости, що відразу не впізнала. Щось купити хотів?

Два роки тому вони дійсно познайомилися під час наукової конференції в Мадриді, але в той день їй було не до нього. Ніна щойно розлучилася з Ігорем і дуже важко переживала цю душевну драму.

А зараз вона раптом ясно представила банкет з нагоди закінчення конференції. І Женю – високого незграбного чоловіка, який примудрився вилити на власний піджак її шампанське.

– Не гнівайся на Женьку – шепнув їй Сашка. – Він з дружиною розлучається, ось і не в собі трохи. Намагається удавати, що не переживає, а ми удаємо, що нічого не помічаємо. Ти теж не звертай уваги.

Ніна кивнула і подумки поспівчувала Жені. Вже кому, як не їй, знати, що таке біль розставання? Але стільки часу пройшло … Напевно, він вже встиг завести нову сім’ю.

– Так ти вибрав що-небудь?
– Ні ще. Нерозумно, напевно, виглядаю, але у мене починається новий період в житті, ось хотів придбати новий годинник. Буду дивитися на них і жити по-новому.

– Ти одружився? Або став батьком?
– Та ні, причина інша – я купую нову квартиру в цьому районі. Правда, остаточного рішення ще не прийняв. Слухай, а може, ти подивишся? Порадиш. Все-таки жіночий погляд …

– І Ніна погодилася. Як виявилося, це зовсім поруч. Ось тільки ліфт не працював, тому на восьмий поверх довелося підійматися пішки.

– Ти тільки не лякайся, меблів ще зовсім немає, – говорив Женя, відкриваючи двері. Клацнув вимикач і м’яке розсіяне світло освітило просторий передпокій. І Ніна зрозуміла, що саме про таку квартирі вона все життя мріяла. Величезна, з білими стінами й великими лоджіями. Просто казка. Вона посміхнулася і повернулася до Жені.

– Я думаю, треба брати.
Ніна намагалася не показувати охопило її почуття і говорити спокійно.

– А меблі ти вже вибрав?
– Чесно кажучи, я в цьому мало розумію. Думаю, що куплю якийсь диван, мені більше нічого і не потрібно, я додому тільки ночувати прихожу. Ну, хіба що ще кавоварку – не можу вранці без кави прокинутися.

– Можеш додати ще портьєри кольору кави з молоком і килим на пару тонів темніше – кімната стане затишнішою.

Молоді люди проговорили весь вечір. Женя розповів, що давно розлучився з дружиною і довго переживав цю трагедію. Ось тільки зараз почав приходити в себе. А Ніна говорила про роботу і про регулярні напади депресії.

– Я знаю, так буває, – Женя подивився їй прямо в очі.
Повисла незручна пауза.

– А знаєш, – першим порушив її Женя, – залиш мені свій номер телефону. А я, коли поселюсь, запрошу тебе, і ми відсвяткуємо моє новосілля. Обіцяю на той час купити кавоварку і два келихи для вина. Ну як?

І вона погодилася. По дорозі додому Ніна посміхалася. Дивно, але від нудьги не залишилося і сліду. Їй дуже сподобався сьогоднішній вечір, і жінка сподівалася, що Женя думає точно так же. Напевно, він подзвонить їй завтра, але ні.

Женя подзвонив тільки через два тижні й запросив на новосілля. Все, як обіцяв. Ну що ж, романтики, мабуть, не передбачається. Чоловік просто вирішив виконати свою обіцянку. Теж не погано.

Ніна купила в подарунок кавовий сервіз, одягла джинси (все одно на підлозі сидіти) і вирушила в гості.

Але, тільки переступивши поріг, ахнула. Квартиру неможливо було впізнати – відтінку кави з молоком штори вдало поєднувалися з килимовим покриттям шоколадного кольору. Картину доповнював величезний велюровий диван і журнальний столик, накритий на дві персони.

– Вирішив скористатися твоїми порадами. Прости, що не подзвонив раніше, просто дуже хотілося закінчити все до твого приходу. Тобі подобається?

Зрозуміло, їй подобалося. І квартира, і меблі, і господар квартири, такий смішний – босий, у смугастій сорочці й джинсах. Але такий милий … і рідний.

А потім, зручно вмостившись на дивані, вони пили вино, говорили, сміялися і їли придбані у відділі готових страв салати. І Ніна зрозуміла, що йти їй зовсім не хочеться …

«Ніколи не знаєш, де знайдеш, а де втратиш» – згадалася улюблена приказка мами. Женя спав, підклавши долоню під щоку, а Ніна, стоячи на балконі, зустрічала ранок. Похмуре осінній ранок, але таке нове і таке радісне!

А велике місто вже прокидалося. Він навіть не підозрював, що сталося цієї ночі з цієї тендітною дівчиною. Ніна повернулася в кімнату, сіла на краєчок дивана і довго, затамувавши подих, дивилася на сплячого чоловіка, так несподівано став для неї самим рідним і близьким.

Вона включила кавоварку. Коли задзвенів будильник, Ніна накинула хазяйську смугасту сорочку і налила в нові чашки свіжоприготований ароматну каву, підійшла до Жені й ніжно доторкнулась губами до його щоки.

– Вітання.

Він відкрив очі, посміхнувся і прошепотів: «Привіт, моє нове життя».