У маленьких лікарнях не існує поняття медичної таємниці. Так, ви можете думати про те, що вашу хворобу ніхто не обговорює і в вашу медичну карту заглядають тільки особистий лікар та медсестри, коли звіряються з призначеннями. Це не так. Маленькі лікарні – все одно, що великий будинок, де у сусідів один від одного немає таємниць. За весь час існування лікарні, про яку я хочу розповісти, в суд за недотримання медичної таємниці не подав ніхто.

Був у нас один випадок, я б назвала його кричущим, після якого розпалася сім’я. Звичайно, не через нього одного, проблеми в родині до цього теж були, але … Зіграв і він свою роль. Мені було тим більш прикро, що учасників інциденту я знала особисто.

Лікарня у нас в селі одна, багато працюють сім’ями. І ті були сім’єю. Чоловік, фельдшер на «швидкій», мій однокурсник, його дружина – медсестра в поліклініці, сиділа на приймальній з педіатром. Чоловікові стало зле, він викликав «швидку», привезли його до нас з підозрою на гострий холецистит і тут же взяли на операційний стіл. Щоб зрозумілий був масштаб проблеми, я працювала тоді в фельдшерському пункті в іншого села. Чутками зі мною поділилися дівчата з аптеки, коли я приїхала за ліками, бо знали, що Віталік, цей фельдшер, – мій однокурсник. Мабуть, вирішили, що я теж посміюся з ними. Але мені було не смішно.

Після наркозу людина деякий час знаходиться в стані зміненої свідомості й не зовсім контролює свою промову. Хтось кличе маму, хтось зізнається медсестрам в любові, хтось співає пісні. Мій однокурсник після наркозу докладно розповів усім, як він вибирав собі дружину. «Я спеціально взяв найстрашнішу, щоб не зраджувала.», – розповідав він сестричкам з реанімації, а вони сміялися і поспішали поділитися з колегами.

У сусідню будівлю новини дійшли швидко. Можна тільки уявити собі, що відчувала бідна дружина Віталіка, коли їй передали слова чоловіка. Як вона ходила на роботу, знаючи, що всі сміються за спиною. Наркоз наркозом, але осад напевно залишився.

Десь через рік вони остаточно розійшлися. Її чоловік все-таки звільнився з лікарні й тепер працює в іншому місці фельдшером. Трохи далі від «дружного колективу», який не вміє зберігати медичну таємницю.

До слова, хоч я і працюю в лікарні, лікуюся я сама тільки в місті, де мене ніхто не знає. Знайомі часто запитують, чи варто їздити за 70 км, якщо «тут всі свої».

Але мене це щось і лякає …