У мене є подруга, у якої з’явилася залежність від чоловіків. Не знаю, перебільшує вона або виправдовує таким чином свою натуру, але те, що відбувається я бачу своїми очима.

Назвемо подругу Світланою. Так ось, п’ять років тому я вийшла заміж, і ми з нею стали спілкуватися трохи рідше. Перші пів року постійно сварилися, Світлана винила мене в тому, що я приділяю їй мало часу, що зациклилася на сім’ї й чоловікові. Це було далеко від її розуміння, адже для неї ідеальні відносини – це зустрічі раз в тиждень на одну ніч.

Ми довго не спілкувалися, і незабаром я дізналася, що у Свєти з’явився чоловік. Потім ще один. І ще один. Щомісяця це були нові кандидати на її серце і душу, і вона не могла зупинитися. Я зателефонувала їй, запросила в гості. Чоловік був у відрядженні, і ми зі Світланою, згадавши минулі часи, посиділи за пляшкою вина, поспілкувалися. Я була в жаху, коли дізналася, що за пів року вона змінила вісім чоловіків. Я спробувала зрозуміти, докопатися до істини, дізнатися – чому так сталося? На що Свєта з щасливою посмішкою заявила:

– Мені мало, я веду список, і хочу, щоб він поповнювався.

Наскільки я зрозуміла, світла не набридають її чоловіка, вони хороші, їй подобається з ними проводити час і навіть жити. Але ось ця постійна спрага нового, вона не йде. І кожен раз, варто новому молодій людині з’явитися на горизонті, подруга відразу забуває про попереднього обранця. У неї з’являється мета.

Я знаю, що у чоловіків така поведінка радує, це так званий “синдром мисливця”, але щоб дівчина поводилась так само – це для мене нонсенс. Я більше не впізнаю свою подругу, вона інша. Вона постійно сидить в телефоні, переглядаючи сайти знайомств і відповідаючи на десятки заявок. Весь її вільний час зводиться до пошуку. Коли я запитала, чому з нею це відбувається, Світлана відповіла, що їй було самотньо, коли ми віддалилися, і вона знайшла собі ось таке ось розраду.

Мені важко навіть чути про це. Звинувачую себе і сподіваюся, що коли-небудь таке життя призведе її до чогось прекрасного, до світлого почуття.