У школі закохався в дівчину ледь старше себе: Таня була на рік старша і вже закінчувала одинадцятий клас, тоді як я все ще був в десятому. Зустрілися вперше на шкільній дискотеці. Було по-справжньому добре. Після дискотеки тиждень ходили за ручку, навіть цілувалися. Але потім з нею щось трапилося, вона на час пропала: то вона “була у подруг”, то “їхала до бабусі в село”, то “вирушала на дальній сектор галактики для патрулювання від вторгнення інопланетян”. І чим довше, тим тупіший ставали відмазки. Я зрозумів, що вона мене ігнорувала.

Зробив якийсь перерву, а потім знову став надзвонювати й приставати в соцмережах. Іноді вона відповідала, а іноді ні. Запевняла, що хлопця немає, але їй потрібно побути поки однією, про щось подумати. Я знову зробив перерву.

Зрештою мене це дістало. Я став сидіти вдома, читати книжки й перебувати в пригніченому стані. Вирішив їй не дзвонити й не писати.

Потім вона сама мені подзвонила і покликала “погуляти”. Ми вирушили в парк. Весь вечір провели разом. Нудьга пішла, але не надовго. Таня знову пропала. На цей раз надовго.

Ми вчилися в одному місті. За вищою освітою не поїхали до інших міст. Та й навіщо? У нас в місті більше десятка університетів. Я вибрав один, вона інший. На час спілкування припинилося. Я вже був на другому курсі, як вона знову покликала погуляти. Чи варто говорити, що дуже зрадів зустрічі, адже я все ще любив її. Минулий сценарій повторився: погуляли, а на наступний день вона знову зникла, наче нічого й не було.

Я знову став надзвонювати. Телефон або зайнятий або поза зоною доступу. Два дні намагався домогтися ще одного побачення, але забив. Набридло.

Зараз мені 25 років, вже закінчив університет, влаштувався на роботу, одружився з нормальною дівчиною. І раптом ні з того ні з сього приходить повідомлення в одній із соціальних мереж: “Привіт! Як справи? Погуляємо?”. Відповідати не став. Додав її в чорний список. Пішла до біса! Нагулявся за дев’ять років вже. Досить. Не розумію, чого їй потрібно? Чого вона мене не залишить спокої? Подобається, коли я мучуся?