Колишній чоловік по-джентельменськи вирішив не чинити й просто привів в нашу квартиру свою 45- річну “дівчину”. А вона притягла з собою 2 собачки. Коханка не працює, а тільки займається продажем цуценят від своїх собак

Мені 57 років. У 23 роки я вийшла заміж, народити сина вийшло тільки в 35. І добре жили з чоловіком, але 2 роки тому він мені повідомив, що закоханий і вимагає розлучення. Гаразд, я погорювали, поплакала і погодилася.

Але каменем спотикання стала наша єдина власність – квартира в старій хрущовці.

Колишній чоловік по-джентельменськи вирішив не чинити й просто привів в нашу квартиру свою 45- річну “дівчину”. А вона притягла з собою 2 огидних мопсів. Коханка не працює, а тільки займається продажем цуценят від своїх собак.

І ось 2 роки ми живемо разом: я в одній кімнаті, а вони з собаками в інший. Я вирішила терпіти до останнього – краще буду жити так, ніж з неприємними людьми в гуртожитку. Ми з Вікою (коханка) в перший час сильно лаялися, а тепер настала пора повного ігнорування – не вітається, намагаємося менше перетинатися на кухні.

Я на пенсії й пропрацювавши все життя медсестрою тепер підробляю – ходжу по довколишніх районах і ставлю хворим уколи й крапельниці. Що можу відкладаю і сподіваюся, зможу років через 5 накопичити грошей, щоб доповісти до половини моєї квартири й купити студію.

Син навчається в іншому місті, приїжджає дуже рідко. У нього теж життя не цукор – навчання, а вечорами працює в закладі швидкого харчування, щоб оплачувати гуртожиток і їжу. У нас з колишнім чоловіком допомоги практично не просить. Знає нашу ситуацію і дуже мене шкодує. Обіцяє, як тільки закінчить інститут і піде працювати, допоможе мені швидше зібрати на квартиру. Так я цього не прошу, адже у нього своє життя попереду.