Поїхали з донькою на пляж – їй шість років. Приїхали, розстелили лежак, парасольку поставили. Викупалися, дістали кошик з їжею. Цивілізовано відпочиваємо, без розкоші, але і не голодуємо. І неподалік від нас облаштовується сім’я: огрядна жінка, худий, замучений чоловік і четверо дітей (підліток, дві дівчинки років 8-10 і малюк). І ось вона починає на кожного бурчати. На кожного гарчати. Поки вони дістають продукти, вона пиляє кожного і знаходить до чого причепитися. Діти мовчать – звикли, а чоловік просто йде до води, розмотуючи вудку.

Гаразд, здається, затихають в якийсь момент. Незабаром по пляжу починає ходити бродяча собака. Через те, що від столу наших сусідів чітко тягне м’ясом, то, природно, собака йде до них. Починає крутитися навколо них, молодша дівчинка простягає собаці шматок хліба, і мати починає на дитину кричати й відганяти собаку зі словами “Самим нічого жерти, он скільки голодних ротів”.

І ось заради чого, скажіть, народжувати дітей? Тому що прийнято? Тому що хтось там щось сказав? Моя дитина також встала і дала собаці сосиску, хоч і зростає одна – не егоїст. Якщо ти народжуєш дітей, щоб називати їх потім голодними ротами, то яка ти мати взагалі?