Я росла без батьків. Так вийшло, що їх не стало, коли сестрі було 16, а мені – 10 років. Нас забрала бабуся, але вона була вже старою, тому піклувалась про мене взяла сестра, Марина. У 17 років вона пішла працювати, ледь закінчивши школу. Ні про яке освіту надалі навіть мови не йшло. Вона розуміла, що зараз вона відповідальна за мене, що мене потрібно годувати, одягати, ростити, навчати. Я допомагала їй, як могла, але я була зовсім дитиною.

Пам’ятаю, як Марина працювала в нічну зміну, а я намагалася вранці приготувати їй сніданок. Щоб вона прийшла і здивувалася, поїла, відпочила. Масло потрапило в конфорку, було багато диму, яйця згоріли. Сестра, прийшовши додому, злякалася, що щось горить. Потім довго ще вичитувала мене і вчила, як треба наливати масло, як перевертати їжу на сковороді, щоб нічого не вихлюпнулося.

Ми добре жили. Небагато, але і не бідували. У 22 сестра зустріла чоловіка і вийшла заміж. Костя теж виявився хорошим, ми зажили щасливою родиною. До тих пір, поки мені не виповнилося 18 років.

Це сталося взимку. Я подала документи до коледжу на бюджет, хотіла вчитися на педагога і шукати підробіток. У той час до нас став заїжджати Костін брат, Олег. Йому 27, він володіє парочкою магазинів в місті. І він поклав на мене очей. Я розумію, що він багатий, що він добрий до мене і до моєї сім’ї, до того ж Костя за нього ручається, що він мене ніколи не образить. Але я не люблю його, він неприємний мені як чоловік. Та й не було в мене ніколи жодного хлопця. Сестра наполягає, що треба за Олега заміж йти, що такої можливості мені більше не трапиться. Але мені 18! Я жодного разу не закохувалася! Я хочу бути вільною, щасливою. А не жити в золотій клітці з чоловіком, якого не люблю. Боюся розчарувати сестру, вона стільки сил вклала в моє виховання, але проти себе теж не можу піти.