Ще з часу навчання в університеті стала жити разом зі своїм хлопцем. З моменту закінчення навчання пройшло вже майже 6 років. Ми прожили разом 8 років, якщо все скласти.

На жаль, дітей я мати не можу. Так вже вийшло. Раніше я думала, що справа в мені, що хлопець з-за цього і не робить пропозицію. Уже кілька разів і говорили на цю тему і на тему шлюбу, тільки мій хлопець весь час вів розмову кудись в сторону, зводив все на жарт або вдавав, що забув. Ну добре, я вже змирилася, що він мені ніколи не зробить пропозиції. Якщо чесно, я навіть стала замислюватися над тим, щоб припинити відносини.

За цей час ми якось стали чужими. Я помітила, що не можу сказати хлопцю, що “люблю його”. Мені якось соромно брехати. Раніше це відбувалося легко і невимушено. Могла 5 разів на день сказати, що люблю його. А тепер все змінилося. Якось в гості до нас приїжджав батько, сказав, що хоче купити мені квартиру. Я була тільки за. Навіть не можу передати тієї радості, яка мене охопила і, звичайно, подяки батькові. Я знаю, що гроші йому дістаються дуже важко, тому вирішила, що до кінця своїх днів буду допомагати йому матеріально і фізично.

Мимохідь розповіла про покупку квартири своєму хлопцеві. І знаєте? .. Він покликав до ресторану буквально на наступний день і при наполовину заповненому залі урочисто зробив мені пропозицію. Думав, напевно, що я не зможу сказати “ні” при інших людях.

Але я сказала “ні”. Я бачу, коли людина робить щось від щирого серця, а коли вимучує, бреше і звивається. Це просто підло і низько.