Це тільки в однойменному кліпі все просто і легко: ну з’явився інший, ну сказала своєму чоловікові. Якщо не розуміє, то наочно пояснила, після чого ви мирно розійшлися: він у свій світ, а ти – до того самого іншому. У реальному ж житті так не буває.

По-перше, тебе мучить совість, навіть якщо ти нічого не зробила. Як було зі мною. Я зустріла чоловіка, бувши в серйозних, тривалих відносинах. Ми з Олегом разом жили протягом двох років, коли я познайомилася з Денисом. Дуже відрізнявся від Олега. Химерний, вільний, він мою душу розворушив своїм голосом і своєю увагою. Він не здавався, всіляко мене трусив, постійно жартував, розповідав історії й дивився на мене так, як ніхто не дивився раніше. І от скажіть, як я могла не здатися в руки такого? Так, мене мучила совість, тому що я була не вільна, але що я повинна була зробити? Мучитися, не пізнавши чоловіки, в якого закохалася з першого погляду? Страждати, тому що це неправильно? Тому що я живу з людиною, якого вже давно не люблю, і я зобов’язана зберігати йому вірність?

Я вважала за краще не страждати й звідси випливає по-друге. А по-друге, ти зізнаєшся йому в усьому і починається цей болісний процес розриву. З’ясування стосунків. Спочатку образи і погрози на кшталт “ти занепала, ти нікому не потрібна, прибіжиш, а я тебе не прийму”. А потім знову стадія “люблю, не йди, прощу тобі все”. Я тоді вже твердо для себе вирішила, що я йду. Навіть якщо з Денисом нічого не вийде – я буду вільна. Я більше не люблю Олега, тому що тих, кого люблять, не зраджують.

Після того як я пішла він пустив про мене чутки по всьому нашому району. Про те, як низько я впала. Всі наші спільні друзі відвернулися від мене, і я не засуджую їх. У них свої принципи, у мене – свої. Вони не вміють розлучатися, а я не вмію жити без любові. Навіщо вона взагалі потрібна – таке життя?