Жили-були тато, мама й однорічний синочок Максимка. Після народження спадкоємця засумував тато, щось нецікаво стало йому повертатися додому після роботи до втомленої мами й криків сина. Загуляв трохи. А потім сильно загуляв. І одного разу прийшов до мами й сказав, що йде до тітки Світлани, а мама з Максимом будуть тепер одні жити-поживати, та добра наживати.

Мама поплакала, але робити нічого – відпустила тата. На життя грошей не надто вистачало і довелося мамі відвезти маленького сина до бабусі в село, а самій вийти на роботу. А через рік пішов Максимка в сад і життя маленької сім’ї налагодилося.

Тільки ось тата за зраду наздогнала кара небесна. Він попав в аварію. Лікарі чаклували-чаклували над татом, та не вилікували.

Всім привіт. Мене звати Галина. Я звикла багато читати синові, а також складати казки, тому і написала свою історію так. У ній я мама.

Суть в тому, що після аварії мій колишній став не потрібен “тітці Світлані” і вона його повернула мамі. Після перенесених операцій він все одно не може ходити, і лікарі сходяться на думці, що колишній буде прикутий до інвалідного крісла. А моя “улюблена свекруха” буквально рік тому вийшла заміж і у неї “любовь”, а син-інвалід їй заважає.

Загалом, нікому він не потрібен. Колишній це розуміє і йому страшенно страшно, що мамка здасть його в будинок для людей похилого віку та інвалідів. У 30 років там опинитися і до кінця своїх днів. Бррр … жах. Тепер він телефонує мені кожен день, благаючи забрати його до нас з сином. Так, мені його шкода. Але як згадаю, скільки сліз пролила через його зради. Дитиною не цікавився, але аліменти платив регулярно. Допомагали нам у важкі часи. Так, він батько моєї дитини, але вони практично незнайомі люди один для одного. Якщо я заберу його до себе, то поставлю хрест на можливості знову вийти заміж і знайти жіноче щастя …