Ну і вечір у мене вчора видався. Сенс виразу «все життя промайнула перед очима» тепер зрозумілий мною досконально. Сивого волосся теж додалося, і за все це – величезна «спасибі» комунальникам. Ледь не став черговою жертвою з випуску новин.

Все почалося дуже навіть добре. З товаришем вирішили випити пива, поговорити про життя, поскаржитися на підвищення пенсійного віку і вічну нестачу грошей. Посиділи, поки туди-сюди, вже було темно, за північ. Йти мені від товариша недалеко, якщо дворами.  Іду, у дворі темно, правда, людей навколо немає. Іду по тротуару, зробленому з великих бетонних плит, ну, кожен бачив. І раптом політ.

Політ короткий, тому як машинально просто розкинув руки, і тому не полетів в колодязь каналізації або що там було, від шоку вже й не пам’ятаю. Відчуваю, що просто повис. Сяк-так виліз з цього колодязя, зроду не думав, що зможу на руках себе підтягнути. Сорочка брудна, сам моментально протверезів. Виліз на наступну плиту, встав, ледве доповз до лавки, бо руки і ноги затремтіли.

Виявилося, я йшов по цій плитці, дивився на всі боки й просто не помітив, що однієї плити немає. І просто полетів до відкритого люк. Ніяких знаків, ніяких огорож. Неосвітлений двір. Тобто не побачив – проблеми твої. Я уявив собі політ в цю трубу і відчув, як на голові ворушиться волосся.

Дома дружина вирішила, що я напився і впав або, що ще гірше, побився. Стала спочатку скандалити, а коли я розповів, перелякалася до півсмерті. І знову стала скандалити, що не беру з собою телефон, коли йду з дому. Ну і як мені б цей телефон допоміг в колодязі?

Синці у мене були на руках і плечах, на грудях. Здер шкіру, на роботі сміються, мовляв, дружина побила. А я все думаю про цей відкритий люк без жодних огорож. Невже ні в кого ніде не йокнуло, невже ніхто не подумав, що туди запросто можна полетіти?

А потім жахається історіям про те, як хтось провалився в каналізацію і захлинувся нечистотами.