Ми живемо разом з хлопцем вже близько 7 місяців. Мені 28, йому 26. Розповім про нього одним абзацом. Я люблю його. Дуже кохаю. Він веселий, сильний, але дуже запальна людина. Ніколи не промовчить і не стерпить, навіть коли варто було б. Ось і на минулій роботі він не промовчав, а висловив в обличчя своєму начальнику все, що про нього думає. Красивий жест? Ну може бути, але дуже дурний.

На наступний день він вже не працював. Його випхали. Причому звільнили за статтею. Його не було на роботі понад 4 годин, хоча той виконував доручення шефа. Письмового наказу не було, а факт відсутності був. Ось так просто.

Тепер сидить удома і байдикує. Грає в ігри, читає різні книжки, поливає рослини, робить вівсяний квас з пластівців, толокна і хмелю, але! Він не шукає роботу. Ось зовсім не шукає її. Уже пройшло понад 40 днів з того моменту, як він сидить удома. Мене це влаштовує, але не зовсім. Заощадження українців випаровуються на очах. Моєї заробітної плати ледь вистачає на оплату оренди, комуналки і їжі.

Кілька разів намагалася поговорити з хлопцем, щоб він зайнявся справою, а не дурницями цілодобово та безперервно. Хобі, чистота в будинку – це здорово. Але я не можу робити за двох, добре виглядати й одночасно вирішувати всі дійсно складні питання.

Бути запальним – це, звичайно, брутально. Але завжди думайте про наслідки. Думайте на два кроки вперед. Не потрібно бути амебами, пливуть за течією.