Днями з подружкою зустрілися за келихом вина. Обидві працюємо з жахливим графіком, зустрітися виходить раз на місяць, а то й рідше. У неї син, у мене – дочка, чоловіка немає ні у мене, ні у неї, якось не склалося, вона розійшлася, я в розлученні. Ну, сиділи, розмовляли, підсіли до нас два “красеня”. Хоча, як підсіли? Спробували. Ми їх відшили м’яко, тому що абсолютно не той контингент, самі розумієте: дешевим пивом несе за версту, смужки бруду під нігтями, розтоптані кросівки й т.д. Гаразд, ми їх відшили, один з них, йдучи, повернувся і подрузі моїй, яка йому, мабуть, особливо сподобалася, сказав:

– Тяжко тобі в старості одній буде.

Ми розреготалися, природно, його словами значення не надали, але в голові відклалася і без того давно сидить там думка: пора б вже чоловіка знайти хоча б для тимчасових зустрічей.

Поговорили – зробили. Взяли й завантажили собі додаток зі знайомствами. Домовилися один одному про результати доповідати. Наступний день був вихідним, і я щільно взялася за пошуки принца.

Це якийсь жах, як люди в таких місцях взагалі знаходять когось? Якщо гарний – то з вульгарними цілями, якщо серйозний, то зовні не те. Мені в перший день написало більше ніж тридцять осіб, і кожен з них починає знайомство з фрази “Привіт, погуляємо” і все в такому дусі. КОЖЕН. Боже, невже не можна бути хоч крапельку креативнішим, цікавішим? Не знаю, можливо, я багато чого прошу, але у подруги рівно ті ж самі результати, плюс її ще й дивний чоловік з нахилами дістає.

Як взагалі можна жінці за тридцять, з дитиною, у якої немає вільного часу, знайти чоловіка, яка буде гідним і прийме її такою, яка вона є? Всі говорять про те, як багато навколо матерів-одиначок, а куди їм подітися, якщо чоловіки нормальні перевелися?