Золоте правило будь-якої відпустки

Після перших двох відпусток у мене склалося своє власне правило. Напевно, це основне правило, якого я дотримуюсь.

Пішов у відпустку? Нікому про це не кажи!

Я почав працювати ще за часів навчання в університеті, але це були більше підробітки, ніж повноцінна робота на всі вісім годин. Після отримання диплому я практично відразу влаштувався на роботу. Нічого особливого: звичайна офісна робота, що висмоктує всі соки. Начебто і не працюю фізично, але вимотують на роботі дуже сильно. Живу за принципом “робота – дім – робота”. Щороку чекаю своєї відпустки як манни небесної.

Перший мій відпустку припав на жовтень. А якщо бути більш точним, то на його початок. Природно, я сказав про відпустку своїм батькам. А вони своєю чергою запросили мене “допомогти трошки по городу”. Ця допомога вилилася в підсумку в те, що 12 днів з 14 я провів в тому самому триклятому городі. Самий прикол в тому, що грошей батькам вистачає на все, а городом займаються скоріше зі звички, ніж з необхідності. В останні дні я дуже хотів вийти на роботу. Чесно, втомився “відпочивати”. Не знаю, збіг чи це, але я майже відразу після відпустки захворів. Сильно захворів.

Другий відпуск припав на березень. Цього разу мене покликав на “невелику допомогу” друг. Цей самий друг заливав фундамент на своїй дачі. Мені пощастило – встиг майже на всі стадії заливки фундаменту: від копання траншей і установки опалубки аж до безпосереднього в’язання арматури й заливки бетону. Унікальний досвід. Але мені як би й не здався цей досвід по заливці фундаменту. Результат весняної відпустки: кровоточать мозолі й зірвана спина.

На наступний рік я поступив розумніше: взяв забронював готель на море і відправився відпочивати. З того часу так і роблю: або їду кудись за кордон або просто нікому не кажу, що у мене відпустка. Егоїстично це? Може і так, але зате потім мені не хочеться куди-небудь заповзти й померти.