Володимир не любив Новий рік із самого дитинства. Він завжди намагався у це свято усамітнитися, випивши склянку. Для нього це було своєрідним перезавантаженням.

Все почалося ще в дитинстві, коли Вова дивився у вікно дитячого будинку та сподівався, що його заберуть нові мама та тато. Йому завжди хотілося відзначити Новий рік із сім’єю, але цьому не судилося здійснитися. Того вечора хлопчик став на вікно, як раптом забігла вихователька і почала лаяти його.

– Що ти робиш! Досить псувати вікна! – Почала виникати жінка.

Вова мовчав, в ту мить у нього зникли всі надії на те, що його заберуть. З того дня він не любив це свято.

Ось і зараз бізнесмен Володимир поспішав за напоями до магазину, де було багато людей. Усі його підлеглі знали, що з Нового року весь тиждень Володимира не варто турбувати, бо він не візьме телефон.

У магазині він збирався йти вже на касу, як раптом помітив біля виходу бабусю з дитиною на руках.

У погляді цієї жінки похилого віку чоловік побачив безвихідь і біль. Він відклав свою покупку та підійшов до неї.

– Чому ви тут? – Запитав він у бабусі.

– У мене немає дому — сумно відповіла вона, притискаючи немовля до себе.

Чоловік постояв хвилину, задумавшись про своє дитинство. У ті роки він теж почував себе нікому непотрібним.

– Я заберу вас до себе, ходімо в машину, — рішуче сказав він.

Бабуся посміхнулася і нескінченно дякувала своєму рятівнику. Вдома він дав їй поїсти й спитав, що в неї трапилося.

– Розумієте, я жила разом зі своєю донькою та її чоловіком. Вони завжди були у нетверезому стані. За дівчинкою не дивилися. Я їм зробила зауваження, що так не можна, що їхня дочка потребує їх. Її чоловік ударив мене, я впала і не знаю, скільки лежала непритомна – бабуся заплакала.

Володимир подав їй склянку води.

– Я прийшла до тями, взяла свою внучку Леру і пішла з дому. Я мала врятувати її від них. Але після удару я не пам’ятаю свого імені – закінчила вона.

– Я допоможу, не хвилюйтесь – втішив її чоловік.

Володимир зателефонував до своєї знайомої Олени, яка була терапевтом і погодилася допомогти з дитиною. Мало того, вона таємно любила Володимира і завжди була рада його проханням про допомогу. Для бабусі чоловік теж знайшов лікаря та попросив допомогти їй згадати ім’я.

Ішов час. Олена часто приходила і допомагала з немовлям, вона зблизилась з бабусею. У малюка не було проблем зі здоров’ям.

А ось із втратою пам’яті у бабусі довелося попрацювати. Однак згодом вона згадала себе.

– Я Люба! – Вигукнула вона з посмішкою якось увечері за вечерею.

– Я так рада! – Зраділа Олена.

– Любов Аркадіївна – заплакала бабуся.

Володимир обійняв бабусю і притис до себе. З того дня, як чоловік забрав їх до себе, він змінився. Став сентиментальним, дбайливим, часто йшов додому раніше з роботи. Тепер на нього чекали. Він знайшов те, чого йому не вистачало все життя. Він знайшов сім’ю.

Любов Аркадіївна готувала йому різні страви, а маленька Лера радувала Володимира своїми новими здібностями. Він був готовий заплакати від щастя, коли почув від малечі перше «Тату!». Завдяки Олені малятко зростало здоровим і щасливим.

Одного вечора Володимир повернувся додому пізніше, ніж звичайно. Він збирався зняти взуття в коридорі, як раптом почув розмову Олени та бабусі. Вони не помітили, що він увійшов до квартири.

– Мабуть, це моє покарання – плакала Любов Аркадіївна.

– Ну що ви таке кажете, ви дуже добра жінка — втішала її Олена.

– Я несу все своє життя один гріх. Як я шкодую про це, але я не мала іншого вибору – продовжила бабуся.

– Що трапилося? – Запитала дівчина.

Володимир завмер, щоб почути причину сліз бабусі.

– Я була молода, щаслива, покохала хлопця. Нам було добре разом, я чекала на дитину. Ми збиралися одружитися. Було призначено дату весілля. Але за кілька днів до неї він покинув мене. Пояснив це тим, що не хоче жити зі мною. Я залишилась одна. Після появи сина, багато плакала у пологовому будинку. Він навіть туди не прийшов. Лише написав листа, що вже одружився з іншою дівчиною. Мені було так погано, що медсестра порадила мені відмовитись від дитини, а коли передумаю, то можу її забрати. Молока в мене все одно не було від стресу, тож я прийняла цю пораду. Покинула свого сина, сподіваючись, що він потрапить до щасливої ​​родини. Одна я не змогла б утримувати його, адже в мене не було нікого – закінчила розповідь Любов Аркадіївна.

Володимир почув історію. Його серце почало битись частіше. Він почав задихатися і мало не впав. Чоловік згадав себе в дитячому будинку, згадав усі ті дні, коли страждав і чекав, що його заберуть. Увійшовши до вітальні, він глянув на бабусю крізь сльози.

– Твоє прізвище Іваненко? – Запитав він.

– Так — відповіла бабуся.

Він дізнався прізвище своєї матері ще в дитинстві, проте ніколи не хотів шукати її. Зараз він зрозумів, хто перед ним.

– Володя! Синку! – Раптом все зрозуміла Любов Аркадіївна і кинулася до нього, щоб обійняти.

Усі у кімнаті заплакали від такої картини. Олена була шокована, що виявилася свідком такої прекрасної сцени, де мати та син знову знаходять один одного.

– Вибач мені за все – плакала бабуся.

– Я тебе більше ніколи не відпущу – сказав чоловік.

Володимир відправив свою сестру Катерину на лікування, а її чоловіка вигнав із помешкання. Будинок мав поганий вигляд, але Володимир зробив там ремонт та здав в оренду.

Катерина вилікувалась, проте згодом вона знову повернулася до своєї старої залежності. Кілька разів приходила і просила грошей у своєї матері.Нещодавно Володимир дізнався, що вона переїхала до іншого міста розпочинати нове життя.

Олена та Володимир зрозуміли, що вони потрібні один одному. Вона ні на крок не відходила від Лери та виховувала її. Володимир зрозумів, що любить Олену. Через деякий час вони одружилися, а Леру вдочерили.

Невдовзі у них з’явився син. Люба Аркадіївна жила з ними й була щаслива, що під кінець свого життя знайшла щасливу та справжню родину.

Новий рік для Володимира став найкращим святом у році, тому що тепер він святкував його в колі своїх рідних і улюблених людей.