Віці було 10 років. Вона жила у забезпеченій сім’ї. Батько з мамою мав великий бізнес. Батьки намагалися ні в чому не відмовляти доньці, її навіть у ліцей возив водій. Але, не дивлячись на це, дівчинку виховували в строгості й не балували. Тому Віка росла дуже гарною та слухняною дівчинкою.

Батьки дівчинки постійно їздили у відрядження, тож няню Віка бачила набагато частіше, ніж маму з татом.

Дівчинка навчалася у гарному ліцеї. Після уроків вона залишалася на різні позакласні заняття та гуртки. Вона займалася танцями, гімнастикою, плаванням, а також ходила на різні заняття з математики та іноземних мов. Тому Віка приходила додому пізно. Батьки дівчинки – Сергій та Тетяна – цього дня були у відрядженні. Вони мали прилетіти вночі. Водій – Віктор – мав забрати їх о 3 годині ночі з аеропорту.

Віктор привіз дівчинку з ліцею о 8 годині вечора і вирішив не лягати спати, бо боявся проспати. Він виїхав заздалегідь і вже о 2:30 ночі чекав на Сергія та Тетяну в аеропорту.

– Вікторе, зараз відвезеш нас додому. О 8-й ранку відвезеш Віку до ліцею, а мене на роботу. О 14-й забереш Таню з дому і відвезеш нас до 16 в аеропорт. Ну а потім, забереш Віку з ліцею і відвезеш додому. – продиктував Сергій своєму водієві.

Поки вони приїхали додому, на годиннику була п’ята ранку. Лягати спати Вікторові вже не було жодного сенсу, бо за три години вже треба було виїжджати.

8 ранку Віктор забрав свого начальника та Віку. Спочатку вони відвезли Віку до ліцею, потім – Сергія на роботу. Як і було обумовлено, Віктор забрав у 14 Тетяну з дому, потім забрав Сергія з роботи та повіз їх до аеропорту. За дві години він забрав Віку з ліцею. Дорогою додому його таки взяла втома. Віктор не спав уже понад добу, і він заснув за кермом. У цей момент вони проїжджали крутий поворот. Машина відлетіла у кювет. Віктор одразу ж знепритомнів. Бензобак машини при ударі пошкодився, і бензин почав розливатись довкола. Раптом звідкись з’явилася іскра, і машина почала горіти.

Поруч була зупинка громадського транспорту, але люди, які стояли на ній, лише спостерігали. Хтось почав викликати швидку та пожежну. Але ніхто з них не наважувався підійти та допомогти.

– Дівчинку шкода, згорить же.

Раптом людина, що стояла за зупинкою, одягнена в одні лахміття, попрямувала до машини. Підійшовши до неї, він побачив на передньому сидінні чоловіка, який був непритомний, а на задньому – маленьку дівчинку, яка плакала, намагаючись вийти. Але оскільки двері машини були заблоковані, їй це не вдавалося. Чоловік узяв арматуру і, показуючи дівчинці прикрити лице руками, розбив вікно. Він бігом дістав дівчинку і відбіг від машини. За кілька секунд машина вибухнула.

Лахміття, які були на чоловікові, почали горіти.

– Катайся по землі, щоб загасити одяг – крикнув йому хтось, забираючи дівчинку.

Чоловік так і зробив.

Тут під’їхала машина швидкої допомоги, і лікар одразу почав оглядати дівчинку. Вікі було дуже шкода водія, але тут вона схаменулась.

– А де той дядько, який мене врятував? – Запитала вона у лікаря – Йому ж теж потрібна допомога.

Вони пішли шукати його, але його вже ніде не було.

Ця новина швидко дійшла до батьків, і вони першим рейсом повернулися додому.

Віка розповіла батькам про людину, яка її врятувала, і попросила їх знайти її та віддячити. Але вони так і не змогли цього зробити.

Тоді Віка попросила батька відкрити благодійний фонд для жебраків. Адже той чоловік явно був бездомним, і Віка хотіла хоч його знайти. Але батько Вікі вважав її прохання несерйозним і відмовив їй.

Минуло 10 років. Віка виросла, але про свого рятівника вона так і не забула. Вона відкрила благодійний фонд. Разом із волонтерами вони годували бездомних, збирали для них одяг. Батьки Вікі теж допомагали їм фінансово. Так минуло ще 5 років.

Віці вже було 25. Одного дня, вона так само стояла і накладала їжу жебракам. Аж раптом до неї підійшов незнайомий чоловік за тарілкою супу. Раніше вона його тут не бачила, він прийшов уперше. Але чоловік видався дівчині дуже знайомим. Вона наклала йому суп у тарілку, і той пішов. Віка попросила підмінити її й попрямувала за ним.

– Добрий день – звернулася вона до чоловіка – Ви тут вперше?

– Так – відповів чоловік і підняв голову.

Віка побачила опік на половині обличчя чоловіка та запитала:

– Вибачте за нескромне питання. Просто я шукаю одну людину – зніяковіло сказала дівчина – Що це у вас з обличчям?

– А це? – спитав він показуючи на опік – Це дуже давня історія.

– Розкажіть, будь ласка.

– Так звичайно. Це було понад 10 років тому. Стояв я якось поруч із зупинкою. І тут повз проїжджає машина, і прямо в кювет. Пару хвилин, і вона спалахнула. Люди, що стояли на зупинці, тільки стояли та спостерігали. А я бігцем побіг до машини. Там було двоє: водій, але він був непритомний, і маленька дівчинка, яка плакала і не могла вийти. Я тільки витяг її звідти, як машина вибухнула. І пішов – розповів жебрак.

– Чому ви її врятували, ви могли самі загинути?

– Мені не було чого втрачати, та й досі нема – тільки відповів чоловік.

– А чому ви пішли? Вам також потрібна була допомога?

– Та на мені, як на собаці, все швидко гоїться. Та й там поліція приїхала, у мене погані стосунки з нею – зізнався чоловік.

– Та дівчинка – це я – сказала Віка – Я так довго вас шукала. Ви мене врятували, і я зобов’язана вам життям. Що я можу для вас зробити? Гроші, одяг, житло?

– Та залиш ти, нічого мені не треба.

Віка дістала з кишені гроші й почала простягати їх жебраку.

– Не треба мені нічого і грошей я не візьму, вони мені без потреби – тільки відповів чоловік.

– Тоді може ви працюватимете у нас? Нам якраз потрібен помічник. Отримуватимете зарплату і завжди будете ситі – запропонувала дівчина.

– Ось на це я, мабуть, погоджуся. Допомагатиму таким же, як і я – погодився чоловік.

Віка була дуже рада тому, що знайшла свого рятівника і хоч якось йому змогла віддячити.

Вона ще раз міцно обійняла його і сказала: «Дякую вам!»