З першою дружиною був успішним, з другою став невдахою: «Справа в жінці, яка поряд»

Рита в шлюбі майже вісім років, заміж виходила з любові. Втім, не без розрахунку.

На момент весілля чоловік впевнено йшов вгору кар’єрними сходами. Такого перспективного нареченого ще треба було пошукати.

– А ще кажуть, що для того, щоб стати дружиною генерала, треба виходити заміж за лейтенанта! – Сміялася Рита. – Дурниці! Це раніше так було! Зараз цілком можливо відразу – в генеральші, а по гарнізонах з лейтенантами нехай поневіряються інші, це на любителя…

Річ у тім, що у Ритиного чоловіка Андрія це другий шлюб.

Перший розпочався ще у студентстві. З тією дружиною випливали з неймовірної злиднів, зі студентського гуртожитку, разом ставали на ноги. Бували дні, коли ділили на двох пакетик швидкої локшини, більше жодної їжі не було. Проте, зчепивши зуби, обидва дерлися вгору, підтримуючи та допомагаючи один одному. Закінчили виш, влаштувалися на роботу, почали збирати на квартиру. З великими труднощами купили маленьку однокімнатну квартиру в під Києвом, потім обміняли її на двохкімнатну там же, потім, трохи напружившись, купили двокімнатну в самому Києві…

Було дуже непросто, проте впоралися на заздрість багатьом.

Саме у тому шлюбі, за першої дружини, Андрій зробив за кілька років чудову кар’єру – від простого фахівця до фінансового директора, заробив усе, що потрібно для комфортного життя, впевнено став на ноги. Проте, проживши десяток років, із дружиною розлучилися.

Можливо, тому, що не вийшло народити дітей, а може, і тому, що скінчилися фінансові труднощі, які об’єднували їх спочатку, а може, банально стосунки вичерпали себе.

Розсталися напрочуд спокійно та доброзичливо, і досі при рідкісних випадкових зустрічах щиро раді один одному та спілкуються із задоволенням – виявляється, буває й так.

А за кілька років після розлучення Андрій зустрів Риту. Одружилися, завагітніли, народили дитину.

І, треба ж так, успіх у справах і кар’єрі як відрізало.

Якийсь час Андрій ще тупцював на місці, а потім повільно і неухильно став скочуватися вниз. У компаніях, де він працював, починалися проблеми, роботу доводилося міняти, і весь час виходило якось так, що кожна нова компанія менша за попередню, кожна нова посада фактично – крок униз.

Звісно, ​​Андрій спочатку виправдовувався. Пояснював свої невдачі спочатку збільшенням сімейства – все-таки під сорок років народилася перша дитина, і стало не до кар’єри, до того ж дружина в декреті, а витрати збільшилися. Згодом – криза, багатьом було дуже непросто. Потім – вік, у сорок із кар’єрою складно… Втім, він сам розуміє, що кожен із цих доказів звучить смішно та безглуздо.

Але ж має бути причина.

Рита зі свого боку намагається начебто щосили – втішає, підтримує, з декрету вийшла швидше, гроші з чоловіка не трясе, няню, наприклад, оплачує сама, вкладається в бюджет… Матеріально живуть стерпно, не останній шматок доїдають. Проте у порівнянні з тим, як жити могли б, якби чоловік усі ці роки хоча б тримався на плаву, а не падав униз – нинішній стан справ пригнічує. Вистачає на їжу, на одяг та на бюджетний відпочинок у Туреччині на трьох.

А нещодавно в Андрія на роботі відбулося чергове струс – усіх реорганізують, Андрія переводять із головного офісу у філію. З втратою у всьому – на посаді, у зарплаті, у кар’єрі. По суті, щиро кажучи, мабуть, чекають, що він звільниться. Якби просто виставили надвір, здається, було б менш прикро. І йти з роботи нікуди, і йти старшим помічником головного менеджера – принизливо.

Найнеприємніше, що цього разу Андрій вивалив Риті все. Мовляв, все через тебе. Раніше в мене такого життя не було. Ти мені приносиш невдачу…

Насміхався, надувся, мовчить уже кілька днів, розмовляти не хоче, речі кидає, їде на роботу рано, приїжджає пізно, спить тепер в іншій кімнаті.

Невже справді справа в Риті?

Адже недаремно кажуть, що успіхи чоловіка – заслуга жінки. З однією жінкою чоловік іде вгору, а з іншого, що не роби вниз. І цього не зміниш?

Чи просто Андрієві треба знайти крайнього?

Як гадаєте? І як бути Риті?