Чоловік утримує повністю і її, і дитину, живуть у його квартирі – а вона зібралася розлучатися

— …Ага, не працює, сидить удома із сином, він у другому класі зараз! – розповідає про доньку шістдесятирічна Лариса Георгіївна. – З декрету вийшла свого часу, чотири місяці відпрацювала та звільнилася. Ну бо неможливо було, з лікарняного до лікарняного. Сходять увечері до поліклініки, випишуться до саду, вранці знову дитина встає з температурою. І так завжди!

У результаті в сім’ї було ухвалено рішення, що Ірина звільняється і сидітиме з дитиною сама, в сад поки водити хлопчика не стануть. Іра написала на роботі заяву за власним бажанням і з того часу вона домогосподарка. Останнім часом це її гнітить. Та й не лише це.

Щиро кажучи, її взагалі все в житті не влаштовує.

Син дуже проситься в підготовчу групу, там всі друзі, потрібно відпускати хлопчика і самій робити крок у самостійне життя, але куди і як? У Ірини немає до ладу ні професії, ні хобі, ні якихось уявлень про те, куди і як взагалі можна рухатися далі.

Яку роботу шукати.

— Хоч у неї і є освіта! – пояснює Лариса Георгіївна. – Вона педінститут закінчила, щоправда, працювала не за фахом: секретарем, менеджером із продажу, офіс-менеджером. Але все це було давно.

У чоловіка Ірини всі ці роки — улюблена цікава робота, де він практично живе. Іде рано, приходить пізно, намагається втекти на роботу навіть у суботу. Робота дає добрий дохід, який, власне, і дозволяв дружині не працювати. Але Ірина весь час одна. Весь час.

Дитина у школі півдня, їй просто нудно.

Влітку, навесні було ще так-сяк. Їздили на дачу до мами, гуляли в парках, та й взагалі, було якось веселіше, а от у цю пору хоч вовком вити. Іра плаче — життя йде повз, нікому не потрібне, чоловік її не помічає, з нею не розмовляє, шлюб руйнується, все погано.

— Я говорю, ну і що ти думаєш у цій ситуації робити? З чого починати виправляти ситуацію? – розповідає Лариса Георгіївна. – Думала, може, скаже, що вчитися піде, змінить професію, роботу шукатиме. Ні! Вона планує… розлучатися! Я мало не впала взагалі!

При тому, що чоловік утримує повністю її та дитину, аж до того, що й живуть вони в його квартирі – Іра впевнена, що варто їй отримати свідоцтво про розлучення та вивести чоловіка зі свого життя, всі проблеми вирішаться, життя заграє фарбами, її тут, а візьмуть на роботу і все якось влаштується.

– Я її питаю — а жити де будеш? – розповідає Лариса Георгіївна. – Вона — до тебе прийду, мовляв, у тебе двокімнатна квартира, невже не притулиш нас із Данилком на пару місяців? Знайду роботу, винайму квартиру – з’їдемо!

Від здорових порад матері знайти роботу зараз Ірина лише відмахується. Мовляв, не раніше, всі думки не про перспективи, а про те, що шлюб вичерпав себе і чоловік — чужа людина. У такому стані, мовляв, шукати роботу неможливо. Коли тебе не люблять і не розуміють, жити не хочеться, а не лише шукати своє місце в житті.

— Щиро кажучи, не знаю, чим історія закінчиться! – страждає Лариса Георгіївна. – Може, й нічим. Зараз відзначать новий рік, депресія розвіється, там весна, а там, дивишся, якимось дивом підвернеться якийсь вихід. Але цілком можливо, що й наламає дров від великого розуму.

Ларисі Георгіївні шкода онука. Можна скільки завгодно міркувати, що батько залишається батьком, навіть залишивши сім’ю, але об’єктивно – чи багато чоловіків у таких обставинах залишаються реальними, а не номінальними, батьками? Та й зятя шкода. Людина відповідальна, роботяща, захоплена, він, здається, і не підозрює, які вихори ворожі віють над його головою. Хоча він напевно один не залишиться.

А може, Ірина в чомусь і має рацію, раз не залишилося точок дотику з чоловіком, треба розлучатися? Тоді й можливості не розсмоктуватиме, місяцями перебиратиме вакансії. Швидко знайде роботу, влаштується, налагодить життя? Мати просто боїться, що Ірина впаде з дитиною до неї на шию?

Чи мати права, починати у цій ситуації потрібно зовсім не з розлучення?

Що думаєте?