— Днями посварилися з чоловіком! – розповідає 27-на Оксана. – Їм зарплатню затримують на два тижні вже, постійно брешуть – мовляв, завтра обов’язково! Ось у четвер! Ось у п’ятницю – кров із носа. Зрештою знову вихідні! А наступного тижня за садок платити, за квартиру, за кредит! Ми вже на останніх копійках сидимо котрий день.

— Ну, якщо на півмісяця затримали, то не дивно.

– І тут чоловікові начальник дзвонить. Обговорили вони якісь договори до зустрічі у понеділок, і чоловік питає – Михайло Володимирович, а там про зарплату нічого не чути випадково коли чекати. Я, звичайно, з цього моменту прислухалася, поруч сиджу за столом. Начальник йому відповідає, мовляв, Юрко, вибач, порадувати не можу, із зарплатою справи не дуже, у кращому разі наприкінці наступного тижня буде, і те, якщо дуже пощастить. Але, каже, якщо зовсім погано, скажи, можу видати тобі пару тисяч…

— Треба ж, який тямущий начальник!

— То толку! Чоловік відмовився! Я мало не впала взагалі! Та дякую, каже, не треба, Михайле Володимировичу, тиждень якось протримаюся! Я йому вже пальцем кручу біля скроні — ні! Попрощався і поклав трубку. Я кажу — Юрко, ти зовсім ідіот, чому відмовляєшся? А він – та все гаразд, каже, позичу в Дімки, якщо вже зовсім туго буде… Ну взагалі, слухай! А якщо в Дімки у самого немає? Ходитиме й проситиме, замість того щоб своє забрати! Сам дурень, то хоч би про сім’ю подумав! Словом, слово за слово, посварилися до небес, чоловік одягнувся і вийшов з дому – пройтися, охолонути. Я сиджу на кухні, реву, щось так шкода стало. І тут дзвінок у двері. Мама прийшла!

Якщо чесно, з мамою стосунки в Оксани не найпростіші. Жінка жорстка, авторитарна, мама звикла командувати, лізти всюди, роздавати поради, критикувати. У Оксани з чоловіком чотирирічний син, і мама, звичайно, знає набагато краще, як його виховувати, ніж годувати та у щось одягати. Дочка, на її думку, у цьому нічого не розуміє.

— Із задоволенням не пускала б її взагалі, але вона ніби до онука приходить! – зітхає Оксана. – Не можу ж я перешкоджати…

Оксана зараз вагітна, вони з чоловіком чекають на другу дитину. Термін ще зовсім маленький, і мама про другу вагітність поки що не знає. Оксана взагалі планує мовчати про це якомога довше – так спокійніше буде всім.

— Вона відразу зрозуміла, звісно, ​​що я засмучена. Каже, а Юрко де, сьогодні ж вихідний? Ну, я намагаюся якомога безпечніше пояснити, що в нього справи, скоро повернеться. Знаю, що мамі говорити про проблеми не можна, тільки гірше буде… Але, певне, не збрехати не вийшло. Вона питає — що, посварилися, чи що? Я їй так. І тут фраза, яка мене взагалі добила, та ще таким тріумфальним тоном: «Зрозуміло… Довела, значить, все-таки мужика до ручки!»

В принципі, таке цілком у маминому репертуарі: замість того, щоб якось підтримати доньку, або хоча б спробувати з’ясувати, що трапилося, мама відразу стає на бік Оксаниного опонента, роблячи її винною. Їй, здається, навіть на думку не спадає, що статися могло що завгодно.

— Я не пам’ятаю, щоб вона хоч раз стала на мій бік! – бідкається Оксана. – Якщо вона навіть збоку почує, що ми з Юрком розмовляємо на півтону вище, ніж зазвичай, одразу починає його захищати: «Оксано, що ти кричиш? Не чіпляйся до нього! Зменш децибели! Ти не маєш рації!»

Причому зі своїм чоловіком мама не церемониться, тато Оксани у неї повністю під каблуком.

– Могла б хоч раз втішати щось сказати — мовляв, не переймайся, помиріться, все буде добре, я не знаю. Але ні! Ще й вона мене критикує.

Як реагувати на такі випади мами? Ви б як вчинили?