— …Ми з чоловіком взагалі про другу вагітність нікому не хотіли говорити, навіщо! – ділиться 26-річна Людмила. – Але вийшло так, що я на ранньому терміні потрапила до лікарні. Довелося дзвонити свекрусі, щоб вона зі старшим посиділа. Вона ніколи не відмовляється, навпаки, завжди сама пропонує, дякую їй. Цього разу теж все покинула, одразу прилетіла… Ну, звичайно, довелося пояснити їй, що трапилося і з якого приводу мене швидка забирає…

Людмила з Костянтином у шлюбі шість років, живуть добре, дружно, виховують дворічного синочка. З дитиною їм активно допомагає свекруха, Алевтина Миколаївна, жінка добра і душевна, з онуком чудово ладнає. Костя працює, Люда сидить у декреті, який зараз буде продовжено ще на три роки. Але це не біда — грошей їм вистачає, багато в чому завдяки тому, що у Люди є своє житло, яке їй купив перед весіллям тато. Нехай це маленька студія, але це повноцінний дах над головою, завдяки якому не потрібно платити оренду чи брати іпотеку.

До того ж у квартирі Люди зроблено гарний ремонт, куплено нові меблі та техніка, все пристосовано для життя якнайкраще.

Звичайно, коли народиться друга дитина, вчотирьох у студії їм буде тісно. Але спочатку, думала Людмила, поки діти зовсім маленькі, вони якось потерплять, а потім щось придумають. Деякі накопичення у них є, буде материнський капітал, якщо вдасться ще відкласти, можна буде пізніше взяти іпотеку і розширитися.

Ці міркування Людмила і виклала свекрусі, коли виписалася з лікарні через кілька тижнів і повернулася додому. Вагітність зберегли, малюк розвивається добре, лікар рекомендувала берегти себе, не перетруджуватися, не мерзнути, їсти фрукти-овочі та читати казки.

Але свекруха виступила із зустрічною пропозицією.

— Я, каже, тут подумала: так може, нам помінятися квартирами? – переказує Людмила розмову зі свекрухою. – Вона у трикімнатній живе одна, не у всіх кімнатах і буває щодня. Каже, мені вашої студії цілком вистачить, а вам чудово буде з дітьми у великій квартирі!

Квартира у свекрухи простора, особливо після студії, тепла та в хорошому районі. За місцем розташування – краще і не буває. Поруч парк, дитяча поліклініка, гарний садок, кілька непоганих шкіл на вибір. Крім того, досить чиста та обжита. Можна навіть ремонт не робити в принципі. А можна зробити – одразу відселити сина до дитячої кімнати…

— Ми з чоловіком обговорили це і погодилися! – розповідає Людмила. – З Алевтиною Миколаївною домовилися, що офіційно ми, природно, нічого не оформляємо, трійка як належала їй, так у її власності й залишиться. Як і моя студія залишиться у мене. Зараз людей найняли, матеріали купили, зробимо все ж таки легкий косметичний ремонт, а через місяць переїжджатимемо…

І все б нічого, тільки, дізнавшись про подвійний переїзд, піднявся Кирило, старший брат Костянтина.

— Дзвонить то нам, то матері! – зітхає Людмила. – Каже, що Костю завжди мати любила більше, все тільки йому! А я не розумію, що йому? Адже сто разів вже пояснили, що за документами квартирами ми не мінялись, трійка так само належатиме Алевтині Миколаївні, і колись потім, нехай нескоро, буде ділитися між її спадкоємцями. А як ми житимемо зараз фактично – ну Кирилові якась взагалі різниця? Він із дружиною взагалі живе в іншому кінці країни. Знайшли там роботу, взяли іпотеку. Дітей у них немає, і цілком можливо, що не буде вже, дружині там майже сорок. Та вони, здається, про дітей і ніколи не мріяли. Саме тому свекруха щаслива і рада, що Людмила народжує із задоволенням.

Саме тому готова допомагати та вкладати у молодших. Хоча матеріально, саме прямо грошима, вона й не допомагала ніколи. З дитиною сидить, але робить це із задоволенням. Квартиру поступається, але це чисто пожити на якийсь час. У ремонті зараз бере участь матеріально, але ремонтується як би її квартира.

— А ще кажуть, що чоловіки не меркантильні! – зітхає Людмила. – Дивлячись на Кирила, такого не скажеш. Дзвонить, б’ється в істериці, несе якусь нісенітницю. «Так нечесно!», «Ти завжди тільки Кості допомагаєш!». Дитячий садок, мужику скоро сорок років. Образили його! Цукерок не додали! Причому, що саме він хоче, сформулювати неспроможний. У квартирі матері він все одно жити не стане, дітей, щоби мати сиділа з онуками, у них немає. Якої справедливості досягає, незрозуміло…

Як вважаєте, старший син справді має право в цій ситуації ображатися? Чи хтось очевидно поплутав береги?

А може, старший правий, це молодший знахабнів, виганяє мати в студію з трійки? Пішов би як брат, заробив і взяв іпотеку, тоді й претензій до нього не було б?

Чи це мати винна, справді «все молодшому», а старшому – нічого?

Як вам ситуація? Що думаєте?