“У зятя все часу не було допомогти, а як запропонувала гроші, час відразу знайшовся!” — ображається теща

– Купила собі квартиру на пенсію! – розповідає шістдесятидворічна Валентина Яківна. – Маленьку студію. Гроші все життя збирала! Думала, звичайно, що вистачить на щось більше, але… що є, тобто, зате, як кажуть, без кредитів. Думаю, свою двійку в столиці здаватиму, а сама переїду в студію. Квартира, звичайно, в поганому стані, там потрібний ремонт!

— Та у вас же зять ремонтами займається, ви говорили?

– Так! Я теж думала, попрошу Мішу, він мені все зробить у найкращому вигляді. Квартира крихітна, без меблів, абсолютно порожня, шафи не треба рухати! Кажу йому, Міш, мені найпростіші зробити. Старе все обдерти й винести, шпалери поклеїти, стелі побілити. На підлогу лінолеум купила, теж потрібно допомогти його розстелити, відрізати та плінтусами притиснути. Все! Навіть плитку поки що міняти не буду, ні у ванній, ні на кухні, я вирішила. Відмий все, віддер, і нехай стоїть, там подивимося …

Плитка, за словами Валентини Яківни, у новій квартирі стара, мало не з радянських часів, але ще тримається. І сантехніка така сама. Все це потрібно замінити, але все впирається в гроші. Після придбання квартири фінансових запасів у жінки майже не лишилося.

— Порадилася із зятем, купила матеріали найпростіші, бюджетні, просто щоб чистенько було! – розповідає Валентина Яківна. – Єдиний момент: наймати фахівців мені вже нема за що, а самій робити – ну навіть не знаю. Не вмію я зовсім! Та й незручно це самотужки, ось навіть із тими ж шпалерами. До того ж це треба ще й у формі фізичній добрій бути, а я вся хвора. Три рази поспіль на драбину залізу і все, звалюся з тиском. Подзвонила зятю, говорю, Міша, може, допоможеш, га? Керуватимеш і направлятимеш, а я в тебе в підмайстрах буду: помити, подати, потримати, принести…

– І що? Погодився зять?

— Якось з’їхав із теми, ні так, ні ні не сказав. Каже, графік свій подивлюся, потім передзвоню. А ввечері зателефонувала дочка і давай обурюватися. Мамо, каже, у тебе совість є взагалі чи ні? У Міші робота, іпотека та двоє дітей, ми й так удома його не бачимо! Діти його вже скоро впізнавати перестануть! А тут ще ти зі своїм ремонтом. Як ти взагалі собі це все уявляєш? Коли йому ще й твоїми справами займатися?

Зять Михайло справді людина зайнята. Але в нього машина, та й квартиру Валентина Яківна купила не на іншому кінці світу. Міг би пару вихідних присвятити тещі, не так часто вона його про щось просить. І на тижні міг би приїхати.

Валентина Яківна, зі свого боку, завжди допомагала дочці з дітьми, коли могла. Дітей у Юлії з Михайлом двоє, шести та двох років. Дочка з декретів не виходила, сидить із дітьми сама, але допомога часто все одно була потрібна. Михайло на роботі з ранку до вечора, а Юлі не розірватись.

— Я й з роботи випрошувалась, коли треба було! – розповідає Валентина Яківна. – Лікарняні брала. Двічі зі старшою в лікарні лежала, на вихідні її часто до себе беру. Коли дочка в пологовому будинку була, старша онука у мене жила, у відпустку на море її з собою брала.

Дочка якось напружилася, коли дізналася, що мати купила квартиру. Причому, без іпотеки, просто пішла і купила, як буханець хліба. Вона навіть і не знала, що Валентина Яківна має накопичення, завжди думала, що мати живе від зарплати до зарплати. А насправді виходить, діти – іпотечники, у боргах, а у матері тепер зайва квартира на здачу.

— Я їй чесно сказала, що збирала собі на пенсію, щоб нікому не бути в тягар! – розповідає Валентина Яківна. – І квартиру, яку я купила, вона бачила, що це – дуже бюджетний варіант! Тому що грошей у мене було небагато, а іпотека – ну яка може бути іпотека у моєму віці?

Але Юля все одно надула губи. А потім висловила матері, що робити ремонт її чоловік не зможе, бо часу немає.

Валентина Яківна почала навіть ремонт сама – обдирала старі шпалери, виносила мотлох. Попрацювала півдня і зрозуміла – ні, то вона далеко не поїде. Підскочив тиск, закружляла голова, про те, щоб лізти на драбину, не могло бути й мови.

— Зателефонувала зятю, говорю, Міш, без тебе мені не впоратися, я готова навіть гроші заплатити! Здам квартиру, візьму заставу плюс орендну плату за перший і останній місяць – розрахуюся, викручусь. Допоможи! І що ти думаєш, одразу час знайшовся. Завтра, каже, ми закінчуємо об’єкт, три дні будуть у мене вільні точно, можу приїхати.

Валентина Яківна скривджена на доньку та на зятя. Гроші в неї зараз явно не зайві, тим більше це переважно гроші квартирантів. Житло вона здаватиме перший раз у житті й дуже переживає. А що як щось піде не так?

А може, дочка із зятем має рацію – праця і час мають бути оплачені, і точка?

Як вам ситуація? Що думаєте?