Взявши на руки немовля, Наталя зрозуміла, чому їм так швидко оформили документи про усиновлення

Наближалася річниця весілля, але Наталя не могла цього радіти.

Вже 10 років вони прожили з Олегом, але їхня родина так і не стала повноцінною. Рідні лише жартували, бабусі з обох боків вимагали онуків, усі питали, коли їх запросять стати хрещеними.

Але вже за кілька років після весілля жарти змінилися на поради, а потім на мовчазне співчуття. Наталя ходила у жіночу консультацію, як на роботу. Вона розуміла, що з кожним роком шансів стає дедалі менше.

І якщо не вийде зараз, то можна і не намагатися. Батьки Олега раніше зустрічали невістку з теплом, а тепер почали дивитись на Наталю з підозрою, ніби вона спеціально тягне із вагітністю. Невже їхній єдиний син не зможе продовжити рід.

Наталя відчувала себе винною, адже всі лікарі запевняли що з нею все гаразд, усі аналізи в нормі треба намагатися та пробувати ще. Жінка вираховувала за календарем особливі дні, сиділа на спеціальній дієті, навіть сходила до ворожки.

Кожен новий негативний тест заганяв Наталю у ще більший відчай. Олег переживав не менше за дружину, але намагався тримати себе в руках. Він розумів, що вони ще молоді, і все вийде.

У колеги взагалі перший син лише у 47 народився. Але коли Наталя відмовилася виходити з кімнати після чергового негативного тесту, Олег наважився запропонувати Наталії рішення про яке дуже давно думав:

– Я не наполягаю, але подумай — м’яко говорив чоловік. Він бачив, що дружина настроєна негативно.

– Скільки сімей стали щасливими завдяки усиновленню, — сказав Олег.

– Може ще спробуємо, може у нас все ж таки вийде?- сказала з сумом Наталя.

– Ну тоді у нас буде двоє дітей — оптимістично відповів Олег. – Ніхто ж не забороняє після усиновлення народити своїх дітей.

Наталя задумалася, звичайно, взяти дитину з дитячого будинку гарна ідея, але це не те про що вона мріяла. Але якщо це єдиний шанс стати мамою, доведеться спробувати.

Процедура усиновлення виявилася не зовсім такою простою як уявляли собі Олег та Наталя. Потрібно було зібрати цілу гору документів довідки з лікарні, про відсутність судимості, характеристики від сусідів – це лише початок.

Завідувачка дитячого будинку, до якого вони звернулися, дуже допомагала. Говорила, куди треба піти, щоб отримати потрібні документи швидше. Наталя була настільки їй вдячна, що навіть не замислювалася, чому вона так сильно допомагає.

Жінка не могла дочекатися, коли їм покажуть дітей. Але завідувачка наполягала, що поки що не можна, необхідно зібрати весь пакет документів.

Пояснила тим, що дитина може до них звикнути, а що як не вийде з усиновленням, це буде травмою для неї.

І ось коли остання довідка була на руках пролунав довгоочікуваний дзвінок:

– Маля зовсім одне, від нього відмовилася мати. Всього 5 місяців від народження і краще б йому відразу потрапити в нову сім’ю — казала завідувачка, поки не отримала від жінки згоду.

Наталя з Олегом поїхали до будинку малюка, куди тимчасово помістили дитину. Вони дуже хвилювалися, адже дитину їм не показали навіть на фото. І побачивши немовля Наталя одразу зрозуміла чому!

У хлопчика було чорне волосся і карі очі й шкіра трохи смаглява. Наталя зрозуміла, що якщо хтось побачить малюка, то одразу зрозуміє, що вона не рідна мати. У Наталі волосся світле, а в Олега зовсім руде і це було його окремою гордістю.

І ось тепер йому пропонують брюнета, адже Наталя підкреслювала, що вони хочуть дитини, яка матиме схожу зовнішність. Але завідувачка вирішила не чекати відповідної дитини та зіграти на емоціях.

Так і вийшло з Олегом, він був у захваті від дитини й, здається, не помічав сумнівів дружини.

– Я вам допоможу прискорено оформити документи. Не переживайте — завідувачка бачачи, що дитина Олегу сподобалася, говорити стала дуже швидко, начебто боялася, що його жінка передумає.

– Можна взяти його на руки? – Запитала Наталя.

Завідувачка на секунду замліла:

– Ні! Поки не можна, бачите малюк народився раніше терміну йому потрібен час, щоб наздогнати інших дітлахів. Але з ним все буде гаразд, особливо якщо малюка оточити батьківською турботою.

Олег запевнив, що вони забезпечать належний догляд. Він завжди був дуже оптимістичним.

Раніше Наталі в ньому це подобалося, а зараз жінка розуміла, що вони з Олегом надто по-різному сприймають ситуацію.

Олег ніби не уявляв як їм буде складно, дитина дуже маленька, та ще й із затримкою у розвитку. Наталя дивилася на малюка і розуміла, що вона до нього не готова, але й відмовитися зараз вже не могла, залишалося сподіватися, що материнський інстинкт з’явиться пізніше, адже це немовля її остання можливість.

У народженні своєї дитини Наталя вже не вірила. Завідувачка справді швидко оформила документи та незабаром хлопчика забрали додому.

Олег запропонував назвати сина Іваном і на цьому його активний внесок догляду за дитиною закінчився. Всі турботи дісталися Наталі. Жінці довелося звільнитися з роботи й весь час присвячувати дитині, її життя кардинально змінилося.

Ваня був дуже неспокійним, плакав майже всю ніч і засинав лише до ранку. Але часу на відпочинок не було. Вдень Наталі треба було до лікарні, там масажист приймав Наталю та Ваню позачергово, м’язи хлопчика були дуже слабкими та не розвиненими, лікар повільно розминав їх та попереджав, що дитина розвиватиметься дуже повільно.

Те саме говорив і дитячий педіатр і невролог ніхто не озвучував конкретний діагноз, але медична карта ставала дедалі товстішою від нових записів.

Вані була потрібна спеціальне харчування, ліки. Лікар натякнув, що незабаром потрібно буде купити тренажери. Наталя не зрозуміла навіщо, адже вони ж лікуються, скоро Ваня наздожене своїх однолітків, інвалідність йому ніхто не ставив – значить усе буде добре.

Але ні ліки, ні масаж не допомагали. Ваня не тримав голівки, не сідав і не намагався повзати.

– Ви розумієте затримка у розвитку це завжди лотерея — так відповів на запитання Наталі приватний педіатр.

Він оглянув хлопчика і записав щось у картці.

– Шанси ще є намагайтеся, оточіть турботою, може все ще налагодитися — сказав лікар.

Наталя, повертаючись, додому не могла стримати сліз, жодні зусилля не допоможуть зробити Ваню нормальною здоровою дитиною. Він не піде до школи, можливо навіть ніколи не заговорить. Весь цей час жінка відмовилася приймати правду.

Але якщо найкращий педіатр міста не дає позитивних прогнозів, то сподіватися вже нема на що. Зважитись на розлучення було складно, але іншого виходу Наталя вже не бачила.

Олег днями пропадав на роботі. Він думав, що все не так погано і вони роблять все можливе, купують дорогі ліки, тільки цього недостатньо.

І більше Наталя не могла витримати. Побачивши дружину з валізою в руках, Олег навіть не міг подумати про щось погане:

– А ми, що у відпустку збираємось? – весело спитав Олег, але глянувши в обличчя дружині спохмурнів.

– Пробач. Але я так більше не можу, не люблю я цієї дитини! Розумієш? Ти на роботі, а я тут одна і що найгірше це те, що нічого не виходить. Бачиш Ваня навіть сидіти ще не може, а повинен бігати вже. Я не готова так все життя провести. Знаю, що в дитячий будинок ти його повернути не погодишся, тому мені краще піти.

І не обернувшись на сина Наталя, швидко вийшла з квартири.

Спочатку Олег не знав, що йому робити. Він ніколи не залишався з дитиною віч-на-віч, але швидко освоївся.

Ще приїхала мама допомогти, Сама вона була проти усиновлення, але побачивши малюка відразу ж його полюбила. Ваня, попри всі свої захворювання, був милою дитиною. Бабуся постійно носила хлопчика на руках, годувала і доглядала його, поки Олег був на роботі.

Тепер Олег приділяв увагу синові, бажання проводити іншу жінку до будинку в нього не було. Йому було незрозуміло, як вона відреагує на сина, раптом теж втече. Відсутність матері Ваня переносив дуже тяжко, постійно плакав.

Тому коли вдалося записати хлопчика у спеціальний корекційний дитячий садок. Олег не одразу наважився познайомитися з Алею. Симпатична молода жінка водила до тієї ж групи свого сина Мішу. У хлопчика був той самий діагноз і хлопці швидко потоваришували.

У садку їм явно ставало краще. Ваня почав впевнено рухатися, став повзати. Вихователька обіцяла, що він зможе сам стояти. Міша потихеньку почав ходити й Олег наважився в Алі запитати як вона цього досягла. Жінка охоче розповіла, що робить синові спеціальний масаж.

Так слово за слово від розмови про дітей вони перейшли на інші теми. З’ясувалося, що Олег та Аля навчалися в одному університеті лише з різницею у два роки. Жінка запропонувала показати як робити правильно масаж та запросила Олега з Ванею до себе.

Після масажу Олег запросив Але до кафе. Якщо й була жінка, яка могла прийняти Ваню, то це і є вона. Аля розуміючи всю складність ситуації, намагалася не тиснути на хлопчика і поступово він їй довірився.

Перше слово, яке зміг сказати, було не мама, а Аля. Того ж вечора Олег зробив жінці пропозицію.

І за два роки вона народила здорову дівчинку. Аля усіма дітьми займалася сама і завдяки підтримці та любові дорослих, хлопчики прискореними темпами наздоганяння однолітків. 1 вересня хлопчики з великими букетами пішли у 1 клас.