Коли Настя поверталася хвилин за сорок додому, назустріч їй із квартири вибіг Роман. – Ти куди? Та ще й роздягнений. Що трапилося? – Серце Насті забилося сильніше, а спина вкрилася липким потом від поганого передчуття. – Ігор втік. Настя застигла на місці

Новорічні канікули добігали кінця. За свята салати, торти та закуски порядком набридли, тож на сніданок Настя приготувала вівсянку. Пора повертатися до нормальної та простої їжі.

Вони втрьох снідали, коли з кімнати пролунала мелодія дзвінка на мобільник чоловіка. Він вийшов із кухні. Настя мимоволі прислухалася, намагаючись у відповідь вгадати, хто дзвонить і навіщо.

Коли Роман повернувся, Настя помітила, що він не був засмученим. Стурбованим, але не засмученим.

– Мм … – почав він. – Мама дзвонила, просила приїхати, у неї високий тиск.

– Звичайно, їдь. – кивнула Настя.

Коли чоловік пішов одягатись, вона згадала його слова телефоном: «Прямо зараз? Може, не варто? Ну гаразд, гаразд». Коли свекруха дзвонила і вимагала приїхати, Роман зазвичай тут же без розмов мчав до неї. “Знову себе накручую”, – зупинила себе Настя.

– Я скоро, – крикнув з передпокою Роман, і за ним зачинилися двері.

– Їж, давай. – Поквапила Настя сина, який возив ложкою по тарілці, розмазуючи кашу.

– А ми на гірку підемо? Ти обіцяла. – Запитав Ігор.

– Тато повернеться і підемо. Добре? – Вона посміхнулася синові. – Тільки спочатку потрібно доїсти кашу.

– Добре. – Хлопчик без ентузіазму знову підніс ложку до рота.

– Якщо за п’ять хвилин тарілка не буде чистою, то нікуди не підемо, – сказала Настя суворо і стала до раковини мити посуд.

Вона прасувала білизну, а Ігор грав із машинами на підлозі, коли клацнув замок вхідних дверей.

«Нарешті. – Настя поставила праску на підставку і прислухалася до шереху одягу в передпокої. – Щось довго він там», – подумала вона і пішла назустріч чоловікові.

У дверях перед нею постала дівчинка років з десять і з цікавістю дивилась на Настю. Ззаду до дівчинки підійшов чоловік. Вигляд у нього був винний. Він поклав руки на плечі дитині.

– Це моя дочка Ксюша, – сказав Роман і опустив очі до потилиці дочки. – Мама попросила взяти її до завтра.

– Зрозуміло. А її мати? З черговим коханцем поїхала на відпочинок? – Уїдливо підмітила Настя.

Роман смикнув плечем, але не встиг нічого сказати, бо Настя повернулася до дошки для прасування.

– Проходь. – Почула вона голос Романа, і краєм ока помітила, як дівчинка підійшла до Ігоря, який грав на підлозі.

– У нас залишилася каша? – Запитав Роман Настю.

– Я не буду кашу, – відразу відповіла Ксюша. – Я макарони з сосисками буду.

Роман розгублено глянув на Ксюшу, потім перевів погляд на дружину. Настя знизала плечима і махнула рукою у бік кухні, мовляв, йди, готуй, я зайнята.

Через деякий час Роман із кухні покликав Настю.

– А у нас є макарони? Я не знайшов.

– Є. Ось рештки. Догладжу, схожу в магазин. – Настя з докором глянула на Романа.

– Не дивися на мене так. Я сам не знав, що…

– Та що ти? А мама, коли дзвонила, хіба не сказала, навіщо кличе тебе? – По тому, як чоловік опустив очі, Настя зрозуміла, що попала в точку. – А мене не треба було спитати? Чому не сказав, чи не попередив? Ігоря теж треба було підготувати до такої зустрічі.

На підтвердження її слів з кімнати пролунав плач Ігоря. Настя кинулася до кімнати, слідом за нею вбіг Роман.

– Ну ось. Розбирайся. – Настя розвела руки убік.

Ігор підійшов до мами й обійняв її. Ксюша стояла, дивлячись сердито в підлогу.

-Що трапилося? – Роман підійшов до дочки.

Настю зачепило, що Роман підійшов саме до Ксюші, а не до сина.

– Вона забирала машинку… – сказав заплакано Ігор.

Почулося шипіння макаронів з каструлі, і Роман кинувся на кухню. “І не скажеш їй нічого. Гостя. Сирітка, як називає її свекруха. А що мені робити?”

– Дивитимешся мультики? – Настя зробила над собою зусилля та спокійно звернулася до дівчинки.
Ксюша кивнула, і Настя з полегшенням увімкнула телевізор. Ксюша з Ігорем сіли на диван.

– Твоя мати знову взялася за своє? Вирішила в такий спосіб зруйнувати нашу сім’ю? У твоєї мами ідея фікс звести вас знову з колишньою. Мені сказали, як вона кричала, коли народився Ігор, що вона не має інших онуків, крім Ксюші. Вирішила влаштувати мені перевірку, як я поставлюся до твоєї дочки? – Прошипіла Настя, повернувшись на кухню.

– Їй справді погано. – Заступився чоловік за матір.

– А чим їй велика дівчинка завадила? Води подала б, швидку викликала б телефоном. З нею безпечніше, мало що. Я у її віці вже могла яєчню сама посмажити. – не вгамувалася Настя.

– Годі! – обірвав її чоловік і з гуркотом поклав на стільницю ложку. – Ксюша, йди макарони готові! – крикнув він у бік кімнати.

– Татусю, принеси мені сюди, – незворушно відповіла Ксюша.

– Тату, – передражнила Настя Ксюшу і закотила очі. – Давай, біжи до неї. – Настя вийшла з кухні й, не дивлячись на Ксюшу, почала прибирати прасувальну дошку.

Роман все ж таки відвів Ксюшу на кухню. Настя ледве стримувалася, щоб не зірватися й не сказати чогось поганого. Вона сіла поруч з Ігорем перед телевізором, але нічого не бачила на екрані. Син притулився до неї, ловлячи її погляд.

“Нічого, треба потерпіти, – вмовляла Настя себе. – Ігор все розуміє. Бачить, що дівчинка мені не подобається. Так не можна”. Вона посміхнулася синові.

У ній закипало роздратування. Настя не могла позбутися почуття вразливості, неправильності ситуації, образи. З кухні долинала розмова Романа з дочкою. А вони з Ігорем сиділи самотні й забуті. «Треба бути обережною. Вона все розповість свекрусі, і та знову капатиме на мізки Роману, що дарма він розлучився, що я зруйнувала таку хорошу сім’ю…»

– Мамо, а коли на гірку підемо? – Ігор перервав її думки.

– Тепер не знаю. Бачиш, у нас гостя. – Настя погладила сина.

Почулися кроки й до дивана підійшла Ксюша, жуючи на ходу. На кухні зашуміла вода. “Роман миє за донькою тарілку? За мною та сином не мив жодного разу. Просто складав посуд у раковину. Треба ж. Значить, справді розуміє, що винен”, – подумала Настя зі зловтіхою.

– Ну що, на гірку підемо? – весело спитав Роман, увійшовши до кімнати.

– Так. Лише у нас одні сани. – Настя не відривала погляду від екрана з дурним нецікавим мультиком.

– Нічого. Ми черзі кататимемося, правда, син? Одягаємось? – Останнє слово явно звернулося до Ксюші.

– Ігор одягайся. – Настя зітхнула і встала з дивану.

Вона дістала з шафи свій одяг і пішла до кімнати сина переодягатися.

Усю дорогу до гірки Настя намагалася вмовити себе, що треба бути привітною до чоловікової дочки. «Я ж мати. Не буває чужих дітей… Дівчинка не винна, що нікому не потрібна, навіть мамі. Могла б дочку взяти з собою. І Ігор не винний. А я? – вела вона безглузду розмову сама з собою. – Мама мала рацію, що колишня дружина Романа. Вона не дасть жити спокійно. Ех, що махати кулаками після бійки».

На гірці Ксюша одразу сіла на санки. Настя посадила Ігоря на тарілку. Він з вереском покотився слідом за санами. Сильна і велика Ксюша вже бігла сходами нагору. Настя з тугою спостерігала, як п’ятирічний Ігор з тарілкою йшов до сходів. Ксюша піднялася до них і тут же знову сіла на санки. Настя глянула нищівним поглядом на Романа. Він відвів очі, підштовхнув сани з гори. Поки Ігор підіймався слизькими сходами, Ксюша наздогнала його. Ігор зупинився і дивився їй услід.

– Давай швидше. Тепер твоя черга! – підбадьорила його Настя, і Ігор квапливо почав знову підійматись.

– А ти на тарілці, – сказала вона Ксюші, яка вже вмостилася на санки.

Роман стояв, не знаючи, що робити. Він штовхнув санки із Ксюшею з гори.

– А я? – ображено спитав, підійшовши, Ігор.

Він дивився на Настю, шукаючи у неї підтримки та захисту. Він розумів, що тато належить зараз цій великій дівчинці та відмовився від боротьби за нього.

– Завтра ми прийдемо сюди вдвох, і ти кататимешся на санках, скільки хочеш. Гаразд? – Настя усміхнулася синові.

Вона нахилилася до Ігоря, коли він приготувався скотитися вниз і прошепотіла:

– Чекай мене внизу.

– Ти куди? – гукнув Роман Настю, коли та попрямувала до сходів.

– Катайтеся, я замерзла. – Вона квапливо поспішила вниз, намагаючись не впасти на слизькі сходи.

Після обіду Настя поклала Ігоря спати.

– Не підкручуй звук голосно, гаразд? Розбудиш. – Настя подивилася на Ксюшу і зменшила звук телевізора. – Я в магазин за макаронами та молоком, – це вона сказала чоловікові.

Коли Настя поверталася хвилин за сорок додому, назустріч їй із квартири вибіг Роман.

– Ти куди? Та ще й роздягнений. Що трапилося? – Серце Насті забилося сильніше, а спина вкрилася липким потом від поганого передчуття.

– Ігор пішов … – Роман спустився на одну сходинку вниз.

– Як пішов? – Настя кинулась у квартиру.

– Мені зателефонували з роботи… Я розмовляв на кухні, потім побачив відчинені двері… – Роман біг за дружиною і виправдовувався.

– Ігор! – Настя вбігла до кімнати сина.
Ліжко було порожнє.

– Що ти з ним зробила? – Настя підлетіла до Ксюші та затрясла її, схопивши за плечі.
Телевізор голосно працював. Ксюша скривила рота, готова ось-ось заплакати, але чомусь не заплакала.
Настя відпустила дівчинку та вимкнула звук телевізора. Потім знову повернулася до неї.

– Говори! – крізь зуби наказала вона.

Ксюша злякано дивилася на батька, шукаючи його захисту, і мовчала. Настя кинулася геть із квартири. Вона спустилася сходами, вибігла з під’їзду і закричала:

– Ігор!

Двір був порожній. Настя повільно повернулася до під’їзду. «До сусідів втік? До дзвінка він ще не дотягується». Вона зупинилась. Під сходами було місце для візків та велосипедів. Зараз там стояла одна зламана коляска та двоє санок. Вона нахилилася і зазирнула у темряву під сходами. Ігор сидів у самому кутку, уткнувши підборіддя у зігнуті коліна.

– Ігор! – Настя зігнулася навпіл і полізла до сина.

Вона присіла перед ним навпочіпки, боляче вдарившись коліном об гострий кут санок. – Ходімо швидше додому. Холодно, захворієш.

Тремтячий Ігор обхопив її за шию. Настю і саму трясло від нервової напруги. Вона на руках підняла сина у квартиру, пройшла повз втраченого і засмученого чоловіка. Не роздягнувшись, віднесла сина до його кімнати.

– Вона просто сказала йому, що я її тато, що люблю її більше. Вона ж дитина, Настя. – Роман увійшов до кімнати, намагаючись пояснити, що сталося.

Настя мовчала.

– Що ти від мене чекаєш? – Настя не могла заспокоїтись. – Ти не розумієш, що перш ніж приводити доньку, треба було їй все пояснити, не залишати без нагляду. Вона ревнує. — Від люті, що стримується, безсилля, вона мало не плакала. – Скільки разів казала тобі, щоб зачиняв двері! – Голос її зірвався на крик.

– Ігорю, я люблю тебе. Вас обох, – сказав Роман і вийшов.

Настя чула, як за Романом з Ксюшею зачинилися вхідні двері. «Тепер свекруха всім говоритиме, яка я зла. Сирітку образила. Нехай. – У Насті не залишилося сил переживати, що про неї подумає і скаже свекруха. – Навіть якщо я буду ласкавою з Ксюшею, вона скаже, що лицемірно, або ще що. Все одно не догоджу їй. Нема чого й намагатися».

Тільки вночі, коли Роман відвіз доньку до матері й повернувся, а Ігор уже спав, вони змогли поговорити. Більше Роман не привозив Ксюшу.

Коли чоловіки заводять нові сім’ї, ніколи не думають про дітей. Не думають, що вони переживають розлучення, що вони нещасні й страждають від ревнощів до інших дітей батька. А ті, своєю чергою, почуваються винними у цьому.