Люба була на роботі, коли їй зателефонували з лікарні, де зараз лежала її мама, і попросили терміново приїхати. Відпросившись, дівчина викликала таксі й помчала.

Там їй сказали, що її мамі потрібна екстрена операція. Операція платна, гроші не дуже великі, але знайти їх треба вже завтра. А накопичень у Люби з мамою не було зовсім. Дівчина сказала, що гроші будуть, і наказала готувати маму до операції.

Вийшовши із лікарні, Люба почала думати, де взяти гроші. Звичайно ж, насамперед потрібно зателефонувати бабусі, вона не потребує, що ж вона своїй рідній дочці трохи грошей на операцію не дасть. А потім можна зателефонувати до дядька – рідного маминого брата.

Люба подзвонила бабусі. Коротко описавши їй ситуацію, вона запитала, чи зможе та їм чимось допомогти. На що бабуся досить різко відповіла:

-Немає у мене жодних грошей, звідки у баби з мізерною пенсією, заощадження? Ви з твоєю матір’ю молоді жінки, що нічого не відкладали на “чорний день”?

Зрозумівши, що з цього боку на допомогу чекати не доводиться, Люба повісила трубку. Треба сказати, що їхні стосунки з бабусею завжди були напруженими. Ще з дитинства бабуся обзивала дівчинку  безталанною, невмілою, засранкою. Могла навіть відшмагати. Втім, так само вона ставилася і до своєї дочки – Любиної мами. Дівчина ніколи не чула доброго слова від бабусі.

Зате у літньої жінки був улюбленець – старший мамин брат, Любин дядько, якому дівчина зараз теж збиралася зателефонувати з проханням про гроші. Ось він, все життя був “золотим хлопчиком”, у якого мати дуже любила. Йому вона свого часу і квартиру купила, а дочці навіть з ремонтом не допомогла, обґрунтовуючи це тим, що дівчину повинен забезпечувати чоловік.

Мама Люби терпіла це все життя і слова проти не говорила. Натомість у Люби, ще у підлітковому віці, виник здоровий негатив до бабусиних дій. І одного разу, вона, просто відмовилася до неї ходити. Мама дорікала за це Любу, казала що бабуся, це все-таки як ніяк, рідна кров, не можна її забувати. А те, що вона груба стосовно них, то це нічого, можна потерпіти. Але Люба стояла на своєму, і більше не балувала бабусю візитами, обмежувалась тільки дзвінками та вітаннями на свята.

От і зараз, дівчина зателефонувавши, розчаровано зітхнула. Чомусь вона сподівалася, що в такий момент, бабуся допоможе.

Набравши відразу ж свого дядька, маминого брата, вона почула аналогічну відповідь:

-Грошей зовсім немає, ми й так у боргах. Адже дочка на платному вчилася, ледве витягли.

Дочка дядька була Любиною ровесницею. Як і сам чоловік, вона була улюбленицею бабусі. Ось вона була у неї розумницею і красунею, на відміну від Люби.

Після дзвінка дядькові, Люба стояла з сумними роздумами, що робити далі. Але тут телефон у її руках ожив, і на екрані висвітлилося ім’я нареченого дівчини. Коли він почув сльози в голосі Люби, і дізнався про операцію її мами, сказав:

-Люба, ну ти чого мені одразу не зателефонувала. У мене є гроші. Я їх на наше з тобою весілля збирав, хотів сюрприз зробити. Зараз же зніму і привезу тобі, не переймайся.

Операцію мамі Люби зробили вчасно. І після цього, вона швидко пішла на виправлення. Ні бабуся, ні дядько так і не зателефонували, не поцікавилися її здоров’ям.

А через місяць Люба на вулиці зіткнулася з однією своєю знайомою.

-О, Любо, привіт! Як у тебе справи? А чого тебе на весіллі двоюрідної сестри не було? Шикарне було весілля, скажи? Жаль, що ти не змогла прийти! А салюти які були, мене навіть жаба душила, скільки ж грошей у небо пущено! А бабуся то твоя, яка молодець, таку велику суму молодим презентувала! На твоє весілля, мабуть, теж постарається.

Люба мовчала. На неї, начебто, вилили відро холодної води. Образа душила дівчину. Їх із мамою не те що не запросили на весілля, навіть не повідомили про нього. То значить на весілля у подарунок гроші є? А на операцію для рідної доньки жодної копійки нема?

Мамі, Люба навіть не стала розповідати про це, не хотіла її засмучувати.

Настав час запланованого заздалегідь, Любиного весілля. Бабусю з дядьком дівчина не хотіла навіть запрошувати, але мама наполягла, зателефонувала їм сама. На що отримала відмову. Літня жінка послалася на стан здоров’я:

-Не до весіль мені ваших, ледве по квартирі ноги тягну, могли б прийти допомогти.

А дядько сказав, що на призначену дату його не буде у місті, термінові справи.

Дівчина зовсім не засмутилася. Вона не хотіла бачити цих родичів на своєму скромному весіллі, яке вони справляли за накопичення нареченого.

Минув рік. Ні бабусі, ні дядькові Люба більше не дзвонила, забороняючи це робити й своїй мамі. Тим більше було її здивування, коли прийшовши увечері до мами, вона застала там дядька. Він сидів на кухні, розкинувшись на стільці, і попивав чай.

-От значить сестра, які справи. Злягла наша з тобою мама. Добив її інсульт, так лежача тепер і залишиться. Так ось, я до чого все це веду – за мамою тепер потрібен догляд. І я вважаю, що ти як дочка має взяти це на себе. Це жіночий обов’язок як-не-як, за матір’ю доглядати.

Мама Люби сиділа похнюпившись, і смикала куточок кухонного рушника. Вона ще мовчала, але дівчина зрозуміла – мама готова погодитися. Тоді Люба голосно сказала:

-Ні! Ми її до себе не візьмемо! Вона вам квартиру купила і все життя грішми допомагала. А з нами як із собаками поводилася. Ви улюблений син, ви й доглядатимете її.

Дядько захлинувся чаєм. Треба сказати, він зовсім не очікував такої відсічі.

-Я не можу за нею доглядати. Я працюю, дружина теж сказала що не буде, ну а дочка, ясна річ – молода, своїм життям живе. Їй навіщо це все треба? А мамі твоїй, чим їй ще зайнятися. Та і як вона може від рідної матері відмовитися.

-Дуже легко може! Так само як бабуся відмовилася від неї! Зрештою у бабусі своя квартира, і пенсія, ви можете просто найняти їй доглядальницю. У чому проблема я не розумію?

-Та в тому й річ, що виявляється, немає в неї більше ніякої квартири. Вона у заставі в банку. Мама, як виявилося, брала величезні кредити під неї, і тепер квартиру нам доведеться віддати. А куди стареньку подіти? Вважаю, що це навіть не обговорюється. Після лікарні я привезу її сюди.

Мама Люби, що весь час мовчала, підвела голову і подивилася на дочку:

-Може правда, Люба, адже вона мама моя, а тобі бабуся.

Дівчина, з усією категоричністю сказала, як відрізала:

-Кредити вона брала для вас. На весілля вашої дочки й ще там на що я цього не знаю. Отже, навіть не думайте, можете її сюди навіть не везти, я вас й на поріг не пущу.

Дядько скочив як ошпарений, обізвав Любу матюком, і вискочив із квартири.

Любина мама почала плакати, а дівчина підійшла до неї, обійняла за плечі:

-Нічого, мамо, нічого. Я все правильно зробила. Я не дам тобі, на старість, повісити на себе такий тягар. А якщо тобі хочеться возитися з кимось, то скоро в тебе з’явиться така можливість. Я вагітна, так що скоро у тебе з’явиться онук, і ти будеш няньчитися з тим, хто насправді тебе любитиме.