Микола скинув дзвінок будильника і намацав кнопку нічника. Насилу в напівтемряві намацав капці, але світло вмикати не стало — якщо звук будильника Беллу не турбував, то світло могло розбудити. Не втримався, глянув на граціозну фігуру, що згорнулася калачиком на величезному для неї ліжку. Серце защеміло від розчулення — яка ж вона гарна!

Йому завжди подобалося, коли Белла снідала разом із ним, але у дощові дні, як сьогодні, вона ніколи не вставала рано. Але він все одно приготував сніданок на двох. Акуратно розклав шматочки на гарну тарілку, посміхнувся, уявляючи, як вона прокинеться, вийде на кухню, як зрадіє, побачивши залишені ласощі.

Перед виходом із дому не втримався і ще раз зайшов до спальні. Поправив ковдру, обережно, намагаючись не потурбувати, кінчиками пальців торкнувся сплячої.

* * *

Робочий комп’ютер увімкнувся, показавши заставку.

– Це Белла? — почулося за спиною.

– Та вона.

– Гарна, красуня!

Микола невдоволено скривився. Йому не подобалося, коли колеги розглядали її на заставці монітора. Було в цьому щось безцеремонне.

— Ми після роботи вирішили пити, ти з нами?

– Ні, я додому.

– Ну як знаєш.

Раніше він нізащо б не відмовився, але тепер все інакше: тепер його вдома чекають.

Миколай зайнявся справами, але думки поверталися до Белли. Чим вона зараз робить? Чи думає про нього? Чи чекає на нього?

Після обіду підійшов начальник, попросив перевірити алгоритм тарифікації – інтернет-магазин поскаржився на проблеми із новими промокодами. Полазив по сайту, перевіряючи, чи все працює. Принагідно прийшла думка купити Беллі подарунок – якусь приємну дрібницю. Але нічого вартого уваги на очі не потрапило, все здавалося негідним її.

Ближче надвечір зателефонував шкільний приятель.

– У вихідні хочемо пограти у пейнтбол. Уся наша компанія збирається.

— Заманливо. Тільки я тепер не один.

– Які проблеми – візьми її з собою.

З собою? Але ж там стріляють! Там зброя, крики, фарба, біганина! Вона може злякатися. Але він не став переказувати всі свої страхи, лише коротко зауважив:

– Белла ніколи не була на пейнтболі.

На тому кінці розсміялися:

– І що? Раптом їй сподобається. І взагалі, тебе тепер нікуди не витягнеш. Всі Белла та Белла.

Микола задумався. Так, мабуть, так і є. Вони з Беллою поки що нікуди не їздили вдвох – лише гуляли в парку неподалік будинку. Парк вона любила, але пейнтбол це не парк, до того ж їхати майже годину на автомобілі. Аж раптом її стане погано в машині? Ні, доведеться відмовитись від пропозиції.

– Спасибі, але ні.

– Ну як знаєш.

«Що вдієш, тепер я відповідаю не лише за себе», — подумав він.

* * *

Увечері Миколай зайшов до супермаркету. Купив пудинг із печінки, тунця в рибному соусі, подушечки із сиром — усе, що вона любить. Всю дорогу до будинку він уявляв, як вона зрадіє його приходу.

Він відчинив двері, клацнув вимикачем і поставив пакети. Белли не було.

Він відчув розчарування – думав, вона вибіжить до нього назустріч – але у квартирі було тихо.

– Белла! — гукнув він.

Вона визирнула з кімнати, зупинилася на мить, а потім кинулася йому назустріч.

Микола підхопив її на руки й закрутив, зариваючись обличчям у м’яку шерсть.

Белла ласкаво потерлася вусатою мордочкою об його щоку і нявкнула.