Ніна Олегівна кілька годин плакала на самоті, а потім все ж таки заспокоїлася і почала розмірковувати. «Як так вийшло?», – сумно думала вона, – «Адже намагалася все заради них робити. Все найкраще їм. Адже були ми однією великою родиною колись, навіть начебто щасливою сім’єю. А зараз?”. І жінка похилого віку знову почала плакати.

Колись давно, тридцять років тому юна Ніна познайомилася в інституті з Юрієм. Побралися, народили трьох дітей, все було як у всіх. Ніна намагалася багато уваги приділяти малюкам, усіх намагалася взути-одягнути, та смачно нагодувати. Діти росли, всі троє закінчили школу, потім молодший син вивчився на електрика в коледжі, а старші дівчата на той час закінчили університет. Зненацька чоловік Юрій помер, і залишилася Ніна Олегівна у п’ятдесят років одна. «Ну як одна?», – думала тоді вона, – «Є діти».

Вже дорослі діти тим часом почали жити власним життям, але все в тій же квартирі з матір’ю. Поступово з’явилися онуки, квартира почала нагадувати велику рукавичку. Але Ніну Олегівну це тішило. Адже всі разом. Діти ж почали раптом чіплятися до неї без приводу. То старша дочка на кухні хоче бути головною господаркою, то син просить її посидіти в кімнаті, поки до нього друзі прийдуть. Соромиться, бачите.

Поступово дрібні сварки перейшли у великі скандали. «Ну ми ж одна велика сім’я», – вмовляла дітей Ніна Олегівна. «Занадто велика сім’я», – якось зневажливо сказала старша дочка, – «Тісно нам тут усім, може ти на дачу вже переїдеш? Там будинок теплий цегляний. Будеш там у тиші й спокої доживати».

Довелося матері поступитися та переїхати жити на дачу. Будинок, звісно, ​​був теплий. Але до найближчого продуктового магазину було близько двох кілометрів. Та в сусідніх будинках взимку ніхто не жив, лише на літо приїжджали. Одній там жити страшно та сумно. Врятувала її від самотності племінниця Маша, яка, дізнавшись про тяжке становище тітки, забрала її до себе додому.

У тісній однокімнатній квартирі знайшлося місце для другого ліжка, а на маленькій кухні жінки часто сиділи й пили чай. Діти Ніни Олегівни, почувши її переїзд до Маші, навіть зраділи. Але якось прийшли просити у матері грошей. За квартплату заплатити, та онукам на гостинці. Грошей, проте, вони їх так і не отримали. Натомість Маша пообіцяла їх наступного разу зі сходів спустити за таке нахабство.