Одного ранку Віктор вже збирався вийти з квартири, щоб вирушити на роботу, але відчув неприємний запах. «Щур здох у під’їзді?», – подумав він. Вийшов у під’їзд і одразу зрозумів, чому запах посилився

Тридцятирічний Віктор жив на першому поверсі у триповерховому цегляному будинку в центрі міста з самого дитинства. Знав колись усіх сусідів по дому, але зараз вже багато хто переїхав, а з новоприбулими начебто було й не дуже зручно знайомитись. Ось і новий сусід, який заїхав у квартиру навпроти замість професорської сім’ї, що вирушила з дітьми й онуками в іншу область, знайомитися з сусідами не збирався. Ходив, задерши носа, і ні на кого не звертав уваги. Раптово сусідка бабуся Таня сказала, що переїхав він із села разом із дружиною та сином.

Одного ранку Віктор вже збирався вийти з квартири, щоб вирушити на роботу, але відчув неприємний запах. «Щур здох у під’їзді?», – подумав він. Вийшов у під’їзд і одразу зрозумів, чому запах посилився. У нового сусіда стояв поруч із дверима пакет зі сміттям. Очевидно, що його просто виставили до найкращих часів у під’їзд. І тепер цим сміттям промайнув весь поверх. «Селюки» – промимрив Віктор і стусаном переставив пакет на сусідський килимок.

Натяк не допоміг, через пару днів хлопець знову побачив сусідське сміття біля дверей. Знову перемістив сусідський пакет на килимок і додав ще своє сміття туди. І знову не допомогло. Втретє Віктор не витримав, взяв пакет і вийшовши на вулицю, закинув його сусідові у відкрите з нагоди літньої спеки вікно. Пакет розірвався і сміття розлетілося по всій кімнаті. Пролунав зляканий жіночий вереск, вискочив сусід, почався конфлікт. Дивно, але решта сусідів чомусь стала на бік новачка, звинувативши Віктора в чому тільки можна і пригадавши йому хуліганську юність.

І навіть бабуся Таня, праведниця, пожурила Віктора: «Ну що ти такий злий? Ну, може, правда, йому не було винести сміття?». Ображений на сусідів Віктор тиждень не виходив із квартири. І ось одного дня пролунав дзвінок у двері. На порозі стояв той самий сусід з гостинцем в руках. “Поговоримо?”, – Запитав він Віктора. “Заходь”, – махнув той.

Просиділи вони години дві-три, і сусід розповів усе з самого початку. Як переїхали вони до міста, бо синові лікування потрібне дороге та складне, а у них навіть у районному центрі лікарні нормальної немає. Продали все, що могли, і купили тісну квартирку на першому поверсі. І почалося: підготовка до операції, операція, реанімація і так далі. Про сміття і думати не було коли, виставив за двері й забув. «Я залишати сміття більше не буду, пробач», – сказав Іван. “Добре!” – відповів Вітька і доброзичливо усміхнувся.