Паша і не думав заводити роман на стороні. Йому було так соромно, що він перестав спати й почав стрімко худнути.

Люся одразу зауважила, що з ним щось не так.

– Ти не захворів? – суворо запитала вона.

Взагалі, це було дивно – Люся нічого не помічала.

Ні, вона зовсім не була байдужою або самозакоханою, просто Люся мала творчу натуру. У неї то танці, то ліплення із глини, то китайська мова. Тому їй було не до чоловіка, але як щось трапилося, вона цього не пропустила.

Останнім часом вони постійно лаялися. І причина була одна – Паша хотів дитину, а Люся відмовлялася.

Це було не зовсім правдою – Люся теж хотіла дитину, але самостійно не вийшло. Лікар говорив про ЕКЗ, і спочатку вони збиралися. А потім померла подруга Люсі Марина.

Вони познайомились у лікарні. Марина після викидня, Люсі робили операцію. Це було десять років тому, і вони тоді разом намагалися стати мамами.

Спочатку обидві намагалися завагітніти природним шляхом, ділилися лікарями, ліками та народними прикметами. Разом сподівалися, разом плакали, коли вкотре нічого не виходило.

Паша знав, що Марина для дружини як сестра. І ось Марина перша стала на шлях ЕКЗ. Спочатку наче все вийшло, і вони обидві знову плакали, але тепер уже від щастя.

Щастя тривало недовго. Незабаром Марина знову опинилася в тій лікарні, в якій вони познайомилися. І після цього викидня якось здала.

Згоріла вона швидко та страшно, за рік. І хоча лікарі в один голос твердили, що ЕКО тут ні до чого, Люся злякалася. Злякалася та відмовилася від процедури.

І останні п’ять років проходили в їхніх споконвічних суперечках, його вмовляннях та її виправданнях.

– Хіба нам погано вдвох? – питала вона.

Як Паші було сказати, що так – погано?

Йому не хотілося працювати.

Йому не хотілося робити ремонт.

Йому нічого не хотілося.

Навіщо все це, якщо нікому залишити, нікому передати?

А потім у його житті з’явилася Наталка. Вона прийшла в їхню фірму стажистка, і шеф не придумав нічого кращого, як прикріпити її до Паші.

Наталка була гарною – з довгим золотистим волоссям, блакитними наївними очима та родимкою на щоці. Вона захоплювалася Пашею, слухалася його у всьому і навчалася на льоту.

Ні, вона зовсім не була підступною розлучницею! Вони були просто співробітники, потім просто друзі, потім просто друзі, а коли вона підвернула ногу і мало не впала, а він її підхопив і випадково поцілував, вона написала заяву на звільнення. І була на такому хорошому рахунку, що її відпустили без відпрацювання.

Павло протримався рівно сім днів, а потім приїхав до її квартири й дев’ять годин сидів біля її дверей, доки вона не вийшла. Так розпочався їхній роман.

Його друзі, у яких теж були зв’язки на стороні, говорили, що все просто – можна любити двох жінок, і не потрібно нікого вибирати.

Паша не любив двох жінок. Він любив одну – Наталку. І хотів, щоб вона народила йому дитину. Немає дітей. Але як же Люся? Люся, яка з ним прожила п’ятнадцять років? Люся, якій він обіцяв, що завжди буде разом із нею?

Саме тому Павло не спав, худнув і страждав.

Він чудово розумів, що тільки він може зробити вибір.

І Наталя це розуміла – вона була мудра, хоча і молодша за нього на десять років. Вона не тиснула, вона не поспішала, просто чекала.

Павло чесно намагався поговорити з Люсею, багато разів. Але хіба з нею можна говорити?

– Люся. Я маю сказати тобі щось важливе!

– Так, звісно, ​​ти про вчорашній фільм? Так, я теж вважаю, що актори страшенно перегравали. А сценарій загалом жахливий! Ти знаєш, я тут бачила курси сценаристів – як гадаєш, у мене вийде?

І так щоразу.

І одного разу Павло наважився. Поки вона була на черговому заході, він написав їй листа, залишив його на тумбочці й швидко зібрав речі. Він узяв пару сорочок, зміну білизни, бритву та зубну щітку.

Відкрив коробку з документами, дістав паспорт та страховий поліс.

З коробки випала листівка. Він дарував її Люсі на першу річницю весілля.

Перечитав свої ж слова, але вони анітрохи не зачепили його. Куди все пішло?

Він уявив, як Люся прийде додому. Здивується, що його нема. Хоча, може, вона цього взагалі не помітить. Винеси Паша половину квартири, вона й то б не помітила, такою вона була, ця Люся.

Але рано чи пізно вона знайде цього листа, прочитає його. Паша спробував уявити, яким буде її обличчя?

І тут він згадав її обличчя, коли Марина померла. Це було страшне порожнє обличчя, неначе й неживе навіть.

Паша зрозумів, що саме таким буде обличчя його дружини, коли зрозуміє, що він більше не повернеться.

Він взяв телефон, зателефонував Наталці й сказав, що більше ніколи не прийде. Потім розібрав сумку, повернув на місце всі речі. Лист порвав на дрібні шматочки та змив в унітаз.