– … Уявляєш, знайшов мої гроші! — з досадою та обуренням розповідає Ірина. — У ящику комода, де маю клаптики, нитки, все для вишивання. І чого він туди поліз взагалі? Свою шафу з носками-трусами сам не відкриває ніколи, щоранку мене кличе!.. А тут чого йому знадобилося?
— Ну, може, голку з ниткою хотів знайти, ґудзик пришити…
– Він? Голку з ниткою? Не сміши мене! Він голку в руках тримати не вміє, напевно. Принаймні при мені жодного такого не було, щоб він власноруч ґудзик собі пришив…
… Ірина у шлюбі вже дев’ять років. З першого дня свого заміжжя вона не працює, сидить із доньками восьми та п’яти років. Чоловік працює один. Заробляє він небагато, але їм вистачає – за рахунок того, що квартира своя, не орендована і не в іпотеці, а дісталася чоловікові у спадок від бабусі.
Ну і, звичайно, раціональне господарювання Іриною теж дуже допомагає жити вчотирьох на одну зарплату. Іра відстежує акції та знижки, не лінується готувати, винаходить та знаходить в інтернеті різні бюджетні рецепти, майже професійно шиє та в’яже.
— Вдома завжди чисто, є гаряча їжа, — загинає пальці Ірина. — Все випрано-погладжено, розкладено у шафі на поличках, підготовлено на тиждень уперед. Чоловік до побуту взагалі не торкається. Ну, може з дітьми позайматися трохи, якщо гарний настрій. Все інше на мені…
Живуть вони, вважає Ірина, непогано. Принаймні, не гірше за інших. Іноді лаються, не без цього, вони ж давно не наречені в рожевих окулярах. Звичайно, чоловік міг бути активнішим, дбайливішим, працьовитішим, зацікавленішим у дітях. Ірина до нього має претензії, як напевно і в нього до неї. При цьому вона впевнена, що приблизно так — у всіх сім’ях.
…Гроші «про всяк випадок» Ірина почала відкладати років шість тому — чесно кажучи, після великої сварки з чоловіком. Почалося все тоді через якусь дрібницю, слово за слово, спалахнув великий скандал, чоловік одягнувся, грюкнув дверима і пішов у ніч. Телефон був відключений, Ірина всю ніч бігала від вікна до вікна і думала – а що, як не повернеться? На що ж тоді жити? Як?
На щастя, тоді нічого страшного не сталося, чоловік погуляв і на ранок повернувся, незабаром після цього випадку вони навіть другу дитину народили. Але саме тієї ночі Ірина вирішила — треба якось збирати собі подушку безпеки, щоб, «якщо що», хоча б спочатку не пропасти.
І стала потихеньку відкладати. Де ковбасу дешевше купить, де від зайвих колготок відмовиться, зате купюру собі в комод покладе. З’ясувалося, що так роблять майже всі подруги що не працюють. Масштаби відкладень у всіх лише різні – власне, як і доходи чоловіків. Хтось за кілька років декрету на пів квартири вже натаскав, а хтось про китайський телефон мріє…
І все було добре до вчорашнього дня, коли чоловік Ірини знайшов гроші у розмірі кількох своїх зарплат та влаштував істерику. Він, як дурень, усі ці роки віддавав усі гроші в сім’ю, а дружина, виявляється, збирала собі заначку.
— Ти розумієш, що заначка це злодійство? — обурено кричав чоловік. — Будь-які махінації з грошима — злодійство! Обман!.. Більше грошей від мене не отримаєш! Принаймні, у найближчі пів року!
***
Як вважаєте, чоловік має право ображатися на дружину в такій ситуації?
Вам було б прикро виявити грошові, які відкладали потай від вас партнер?
Чи справа просто в тому, що гроші натаскані із загального бюджету, а от якби Ірина заробила їх сама, то й не було б жодних образ?
Це справді крадіжка? Що думаєте?