Якось два друга перетинали пустелю. Але під час розмови раптом виникло непорозуміння. І переповнений гнівом один друг вдарив ішного. А другий у відповідь спокійно написав на піску: «Мій друг щойно вдарив мене».

Тоді в повній мовчанці друзі продовжили шлях. Вже знесилені чоловіки раптом помітили перед собою великий оазис з кришталево чистою водою і прихистком від сонця. Щасливі, вони кинулися до води.

Тут другий друг почав тонути. Його товариш відразу ж кинувся на допомогу і витягнув потопаючого з води. Коли врятований прийшов до тями, він підійшов до одного з каменів і надряпав на ньому: «Мій друг щойно врятував мені життя».

– Я бачив, як ти раніше писав на піску, а зараз робиш це на камені. Чому ти викарбував тут ці слова? – запитав перший друг у друга.

– Коли відбувається щось погане, про це завжди треба писати на піску. Через час вітер зітре запис, а з ним і неприємні спогади. Але якщо трапляється щось хороше, про це обов’язково потрібно писати на камені: викарблені слова не знищить ні вітер, ні дощ, ні пекучі сонячні промені, ні час …

Друзі, щоб прожити щасливе життя, вчіться залишати свої образи на піску, а все добре і світле записувати на камені!