Колись, ще будучи молодим, мій батько працював у церкві помічником настоятеля. Звісно ж і там не обходилось без цікавих, а то й кумедних історій. Недавно він мені одну з таких розказав, а я розкажу її вам…

Був звичайни недільний ранок. Службу провели, проповідь відчитали, пора було до причастя переходити. За правилами спочатку йдуть немовлята, потім маленькі діти, а після – дорослі.

Все йшло своєю чергою. До священника підходить старенька зі згортком в руках. Він нахиляється, думаючи що там немовля. А там кіт. Звичайний сірий кіт, тільки сповитий.

Отець, здивовано:

– Це що таке?!

Старенька заторохтіла:

– Вибачте мене, отець Миколо. Я просто хочу що б він теж врятувався! Ми навіть постили разом. Крім картоплі, він у мене, ні чого не їв.

(Уявіть собі кота, який постить. Бідна тварина.) І жалісливий такий погляд. Священик, чесно кажучи, трошки розгубився. Приголомшений:

– Ну, як же… ..А як.. а сповідь?

Старенька радісно:

– Так нас сповідували!

Отець Миколай різко випростався і гучним командирським голосом запитав:

– СВЯТІ ОТЦІ, ХТО КОТА СПОВІДУВАВ???