Історія про одяг “на виріст”. А чим вам запам’яталось дитинство?
Коли я був ще малим, у школі хлопчаки носили шапки-вушанки із тканинним верхом. Якщо у когось раптом була шкіряна – тому одразу давали підзатильник по його шапці. Таким чином дітлахи відбивали бажання виділятись.
Але мені не пощастило ще більше – мати купила мені зі шкірозамінника куртку. І хоч я намагався пояснити, що це не шкіра, все одно кожен зустрічний вважав своїм обов’язком з розмаху шльопнути мене по спині.
А якщо ще врахувати, що брали мені завжди «на виріст», то і куртку відповідно купили з рукавами майже до підлоги.
Спочатку ці рукава були загнуті всередину, а в міру того як я підростав – відпускалися. Але тим не менше восени вони стали бридко короткими, і я вирішив, що нарешті-то мої страждання закінчилися.
Та не так сталося як гадалося – мама взяла і з якогось старого шарфа зв’язала під колір до куртки трикотажні манжети. Вона так раділа, що я не посмів відмовитися носити її.
Але всьому рано чи пізно приходить кінець, і манжети незабаром теж стали ледь діставати до ліктів. Все?.. Дудки!
Подивившись на таку незвичайну практичність цієї чортової куртки, мені купили ТОЧНО ТАКУ Ж !!! І знову – з рукавами до підлоги…