Трапляються випадки, коли мисливець сам перетворюється на зайця.

Мій друг любив ходити на полювання. І от одного зимового ранку, одівся потепліше, взяв свою “щасливу” рушницю і подався на сіносховище недалеко від села. Вирішив постріляти зайчиків.

Полювання полягало у тривалому і терплячому очікуванні довговухих в засідці нагорі рулонів з сіном.

Свою заячу шапку (!) Він перевернув задом-наперед і зав’язав під підборіддям. Так, про всяк випадок, для маскування.

Після трьох або чотирьох годин безперервного очікування він почав засинати, і раптом… (Далі від першої особи)

Відчув сильний удар по черепу… Темрява – хоч око виколи! Серце від страху в п’яти пішло. Потім знову видимість відкрилася, і звук над шапкою: «Шшух-шшшух-шшух», і шапку хтось щосили тягне вгору!

Я трохи спросоння не помер від страху: тільки б шапку разом з головою не відірвали. Виявилося, це пугач зверху напав на мою заячу шапку.

Подумав, зараза, що зайця зловив, накрив моє обличчя крилами, а потім мало не потягнув мою голову разом з шапкою…