Моя дружина працює вчителькою. І, звісно, шкількою будівлею її робота не обмежується. Вона приносить додому і зошити для перевірки, і плани уроків складає, а на додачу професійні звички та робочі проблеми, які для мене не дуже то й цікаві.

Мені був би цікавіший хабар у грошовому варіанті, але вона їх принципово не бере. Якось сиджу на кухні, вечеряю, заодно читаю газету, нікому не заважаю.

Поруч дружина крутиться, щось готує, щось миє, і говорить, говорить, говорить, і все про шкільні проблеми. Я їм, читаю, час від часу підтакую – в загальному ідилія. В один прекрасний момент голос дружини пропав, а я все киваю, читаю і киваю.

І раптом крик:

– Встати!

Я від несподіванки підскочив.

– Ану повтори, що я сказала!

Я щось промямлив.

– Сідай, два!

Я сів. Через декілька секунд сіла вона.

– М-да. Скоріше б канікули, а то я збожеволію.

Кілька років вона просилася відпочити десь біля моря, в цьому році, мабуть, відправлю.