Навіть найменший прояв доброти здатний на диво

Один чоловік брів по спекотному та випаленому сонцем степу. Давно вже почався його шлях, нещасний був дуже втомлений та страждав від спраги, він ледве тримався на ногах і весь час вдивлявся у тремтячий від сонячного марева горизонт. І от, зовсім знесилений, подорожній впав на безплідну та потріскану землю.

– Я допоможу. Ось пий, і тобі стане легше.

Тихий голос, майже не відрізнявся від шелесту спаленої сонцем трави, змусив чоловіка здригнутися. Він підняв голову і побачив дівчину, яка з посмішкою протягувала йому глечик.

Подорожній припав до посудини і почав, захлинаючись, ковтати живильну вологу. Йому здавалося, що нічого смачнішого, прекраснішого він не пив ніколи в житті.

– Що тут? – запитав мандрівник, відірвавшись від глечика, і зніяковів – йому здалося, що води там залишилося зовсім мало.

– Добро, – посміхнувшись, відповіла жінка і пішла далі.

А подорожній, соромлячись, що навіть не подякував свою рятівницю, дивився їй услід. Вона здавалася найпрекраснішою з усіх жінок, які зустрічалися на його шляху, а чоловік побачив їх чимало.

Але тут він помітив, що глечик, який несла на плечі його рятівниця, розбитий, з тріщини сочиться дорогоцінна волога і крапля за краплею падає на мертву землю. Подорожній схопився і кинувся наздоганяти жінку.

– Стій! – крикнув він. – Твій глечик розбитий, а там і так небагато залишилося.

– Я знаю, – спокійно відповіла жінка. – Це не страшно. Добро ніколи не пропаде. Дивись!

Подорожній озирнувся і побачив, що там, де пройшла жінка, оживає земля – ​​зеленіє трава і розпускаються квіти, а сухі дерева вкриваються листям і стиглими плодами. І ще зовсім недавно гіркий вітер зараз несе аромати меду і яблук.

– Як же так? – здивувався чоловік. – Це, напевно, диво?

– Нічого особливого. – Дівчина весело посміхнулася і знизала плечима. – Хіба ти не знав, що навіть крапля добра здатна оживити мертву землю і перетворити її на квітучий сад.