Настав час платити комунальні послуги. Прийшовши в банк, я зрозуміла, що не одна я тягну цю справу до останнього. Там стояло дві черги, кожна приблизно по 10 чоловік. Приєдналась в кінець однієї та й почалось очікування в тиші.

Тут у хлопця, що стоїть переді мною, дзвонить телефон. Він винним голосом:

– Так, я вже їду. У тролейбусі. Так. Вже скоро.

Тиша. Проходить хвилин 5. Йому знову дзвінок.

– Так. Ну їду ще. У пробку потрапили… Чесно в тролейбусі. Зараз вже буду, не гнівайся… Папа.

Всі посміхаються. Ще хвилин через 5 знову дзвінок.

– Так. Ну ось-ось вже, залишилося пару зупинок… Ну чесно в тролейбусі їду!

Тут до нього повертається чоловік і так впевненим басом:

– Задня площадка, оплачуємо проїзд!

Хтось із сусідньої черги:

– У мене проїзний.

Чоловік знову:

– Хлопче, що у вас ?!

Хлопець в телефон:

– Ну все, давай, мені треба гаманець дістати. Скоро буду.

У наступні 20 хвилин, поки ми стояли в черзі, йому більше ніхто не дзвонив.

Сміялися до сліз…