Жив на світі один італієць. Старий уже був, і приходилось йому одному господарювати у невеликому будинку. І от, однієї весни, прийшла йому думка посадити на своєму городі помідори. Але це було не так легко, адже земля дуже затверділа, а чоловік уже не мав стільки сили, щоб самостійно перекопати веьс грунт.

Його єдиний син, Вінсент, який міг би допомогти йому, був у в’язниці. Старий написав листа Вінсенту, описавши своє тяжке становище:

«Дорогий Вінсент, мені дуже сумно, тому що в цьому році я не в змозі засадити свій город помідорами.

Я вже застарий, щоб перекопати всю ділянку. Я знаю, якби ти був тут, ти допоміг би мені, мій хлопчику. Я знаю, ти був би щасливий, перекопати город для мене, як ти робив це в минулі часи. З любов’ю, тато.»

Кілька днів по тому він отримав лист від Вінсента.

«Дорогий батьку, що б ти не робив, не перекопуй город! Там закопано те, через що я опинився у в’язниці. З любов’ю, Вінні.»

Наступного дня, о 4 годині ранку, агенти ФБР приїхали і перекопали всю ділянку, але нічого не знайшли. Вони вибачилися перед старим і пішли.

В той же день старий отримав ще одного лисат від сина.

«Дорогий батьку, тепер ти можеш спокійно засадити свій город помідорами. Це найкраще, що я міг зробити для тебе при обставинах, що склалися. Люблю тебе, твій син Вінні.»