Ой, скільки ж людей скаржаться, і раніше скаржились, на своїх благовірних. У того дружина не прибирає, у іншого готувати не вміє, а у третього – взагалі гроші виманює… Біда! Та не завжди все так зле, як говориться. Головне, що людина вірна своїй сім’ї. Як от наша Сарочка…

Одружується Іван із Сарою. Перша шлюбна ніч. Він до неї – вона від нього, він до неї – вона від нього.

– Сарочка, мила, в чому справа, ти ж моя дружина, я ж тебе люблю!

– Ти ж знаєш, Іване, я єврейка.

– Так, Сарочка, і що?

– Не можу я без 100 $.

– Бог з тобою, Сарочка, ти ж дружина моя, я ж тебе люблю!

– Так, Іване, розумію, але зробити нічого не можу, без 100 $ ніяк!

Мучився Іван… Дав їй 100 $ – все добре. Так і живуть Іван з Сарою. І раптом дефолт, криза. Іван приповзає на колінах до Сари, ридає:

– Сара, мила, ми розорились!

Сара кличе його до вікна, відсуває штору:

– Ваня, не переживай ти так. Бачиш, он за рогом булочна – це моя булочна, а бачиш, навпроти аптека – це моя аптека. А бачиш он там будівництво йде – це мій будинок будується! А був би ти спритніший, Ваня, весь світ був би наш!