Сиділа в декреті, синові тоді виповнилося пів року. Грошей не вистачало катастрофічно навіть на самі необхідні речі:  офіційна зарплата у мене була маленька,  тому декретні заплатили крихітні. А потім мене і зовсім звільнили.

Чоловік став скупитися, не давав грошей навіть на найнеобхідніше: памперси, ліки, їжу, стоматолога, став гнати на роботу. На моє запитання, куди подіти немовля, не відповідав. А потім він з другом замутив бізнес і запропонував мені працювати в ньому з дому. За зарплату.

Я цілий день сиділа на дзвінках, перед комп’ютером, при цьому весь побут був на мені, дитина – теж. Добре пам’ятаю, як однією рукою качала сина, іншою – мила підлогу, а вухом і плечем затискала телефон і домовлялася щодо закупівель.

Коли син плакав, я залишала його одного в ліжечку, а сама закривалася в туалеті й дзвонила клієнтам. Чоловік з другом в цей час їздили все в якихось «справах».

Після трьох місяців такої роботи я запитала у чоловіка, де моя зарплата. Чоловік сказав, що як мені не соромно, я працюю на сімейну справу, гроші будуть, коли я їх зароблю.

А я і почала працювати. Злила всю напрацьовану базу клієнтів конкурентам чоловіка, і вони мені запропонували у них працювати. Теж з дому і за реальну зарплату. Я погодилась.

Вигнала чоловіка; на щастя, квартира була моя. Розлучилися. Заробила перші гроші, змогла купити багато, оплатити няню, лікаря. За 6 років змогла просунути компанію і просунутися сама.

З жахом згадую перший рік  життя сина, своє приниження, безгрошів’я, залежність. Тішуся з того, що маю зараз. Пишаюся собою неймовірно.