Син Ольги Сергіївни одружився вісім років тому, навіть університет не закінчив. Йому було лиш двадцять років! Мама природно, тоді була від цього не в захваті й синові сказала чітко:

– Раз одружишся – значить, дорослий! На мою допомога не розраховуй, пробивайся по життю сам. Влаштовуйся на роботу, вирішуй проблему з квартирою, забезпечуй сім’ю, яку ти завів …

Ольга Сергіївна вважає, що тільки так і треба! Дітей треба вчасно знімати з шиї та випускати у велике життя!

Сама вона живе в трикімнатній квартирі в компанії  сіамської кішки Мусі. Є у неї ще одна квартира, яка здається – на пенсію ж не проживеш. Розпорядок в Ольги Сергіївни тихий і розмірений: серіали, рукоділля, заняття в місцевому парку скандинавською ходьбою в компанії подруг-сусідок, шопінг, інтернет. Але днями розміреність порушив дзвінок свахи.

– Син з дружиною, виявляється, у відпустку зібралися! – розповідає Ольга Сергіївна – На тиждень, за кордон, без дітей. А дітей залишають на тещу з тестем. Діти там маленькі зовсім – молодшому тільки півтора року виповнилося, та й старший недалеко пішов. Чесно кажучи, не уявляю, як свати впорається. З одного боку, вони все-таки з чоловіком удвох, з іншого – вони старші вже, а діти там абсолютно неслухняні й гіперактивні! Мабуть, свати й самі побоюється. У мене дуже акуратно поцікавилася, чи не зможу я хоча б Ваню взяти на пару днів …

– Ваня – це внук?

– Ну так, старший внук, йому ось п’ять років виповнилося … Звичайно, я сказала, що про це й мови бути не може! У Вані є мати й батько, нехай вони його і беруть з собою. Або наймають няню, або якось ще вирішують цю проблему. Але не моїм коштом. Навіщо мені ця відповідальність? Я внуків бачу два рази в рік по великих святах, на пів години, мені й цього багато! А тут взяти на цілий день – так я не виживу просто, ось і все! ..

– Ольга Сергіївна, ну раз не впевнені, що впораєтеся, так правильно, що відмовилися. Гірше було б, якби пообіцяли взяти дитину і не зробили, а так – яка може бути образа …

– Так!  Ось і я так думаю – яка може бути на мене образа! Я нічого нікому не обіцяла і нічого не винна! Сваха ж з чоловіком всі роки з молодими носяться, як з писаною торбою. Сват сина мого на хорошу роботу влаштував, квартиру допомогли їм купити, машину свою віддали, подарунки хороші їм роблять, з дітьми сидять постійно. Не вилазять від них весь цей час! Я ось такого не розумію, до смерті тримати дітей на шиї! .. Цим дітям вже по тридцять років скоро! Найнеприємніше, мені здається – вони вважають, ніби я теж так повинна робити! З себе зняти й синові віддати, тому що молодим потрібніше. Але це ж не так! Це діти нам повинні допомагати вже, а не ми їм! ..

Подруга Ольги Сергіївни, як не дивно, її в цій ситуації не підтримує.

– Не знаю, Оль, мені б незручно було, ось так сина свого двадцятирічного з дому сплавити чужим людям, двері за ним закрити й все. Виходить, не ти, а свати його тобі на ноги поставили, все дали, всім забезпечили … І досі продовжують допомагати.

– Та хай вони роблять, що хочуть! – злиться Ольга Сергіївна – Я-то тут причому?

– Ну і ставлення до тебе в старості буде відповідне …

– А що, ставлення купується за гроші, чи що? За квартири – машини – сидіння з дітьми? Ну не знаю! Мені такого покупного відношення не треба! ..

Якщо одні батьки допомагають одруженим дорослим дітям – накладає це якісь зобов’язання на батьків другої сторони? Юридично не накладає, звичайно. Але хоча б моральні?

Чи правильно це – посадити свою дитину на шию новим родичам і умити руки – мовляв, я його одружуватися не змушувала, він сам вирішив створити сім’ю, нехай тепер сам і несе відповідальність? Ну от не виходить у самого прям з першого дня.

Чи нормально це, мовчки спостерігати, як чужі люди твоїй дорослій дитині квартиру купили, машину віддали, на море повезли? Чи не соромно перед сватами, які останні штани знімають на благо молодої сім’ї?  Може, в такій ситуації правильніше було б зі свого боку взяти участь в процесі «становлення на ноги» – тим більше, якщо можливість є?

Або свати – не указ і не приклад? Хочуть допомагати – нехай допомагають, це їхня справа. Вони для своєї дитини стараються, зрештою.