Мій коханий чоловік постійно у відрядженнях. Його робота пов’язана з постійною присутністю на об’єктах, що будуються, по всій країні. Тому можна сказати, що я заміжня за свекрухою, а не за чоловіком.

Після весілля він упросив мене пожити разом з його матір’ю, так як вона залишилася одна після смерті батька. Мені не дуже подобалася ця ідея, але мені пообіцяли, що я буду відчувати себе вільно.

Можливо, спочатку так і було, але свекрухи вистачило ненадовго. Вже через пару місяців вона почала пхати свого носа, куди не потрібно. Мені-то приховувати нема чого, але її постійний контроль виводить мене з себе. Мене в дитинстві батьки так не контролювали, як ця жінка.

Чоловік приїжджає на кілька днів і знову їде. Я дуже тішуся з того часу, який ми можемо провести разом з ним наодинці. Але його так мало, що я не встигаю насолодитися вдосталь своїм чоловіком. Його мама в ці дні стає просто нестерпною. Виходить, що вона сумує за своїм сином, а всі інші можуть почекати. І так відбувається кожного разу, коли чоловік повертається.

В останній раз свекруха перейшла всі межі. Вона ні на хвилину не відходила від сина, намагаючись бути з ним постійно. Ми навіть не змогли залишитися наодинці, тому що вона стала прикидатися, що їй погано і вимагати посидіти з нею. Я все можу зрозуміти, але всякому терпінню є своя межа. Вона домоглася того, що чоловік засинав поруч з нею, а мені було шкода будити його. Так і виходить, що чоловік є, і чоловіка немає.

На наступний ранок він знову поїхав в чергове відрядження. Поцілувавши мене в щічку і обнявши, він поїхав на чергові кілька місяців. Я розумію, що ця робота годує і утримує нашу сім’ю, але і так жити теж ненормально. Мені не вистачає його уваги, тепла і ніжності. Я дуже його люблю, але так жити не можу.

Наш малюк ходить в садок. Щоранку, коли я веду його в дитячий сад, то зустрічаю діток, які йдуть зі своїми татами. Я не можу пройти байдуже повз такі пари. Мені відразу стає дуже сумно від того, що мій чоловік просто не встигає побути зі своїм маленьким сином. А адже це найнеобхідніше в його вихованні. Дитина повинна спілкуватися з батьком. Але в нашому випадку все не так, як повинно бути. У нашому випадку навіть бабуся, яка живе разом з онуком, не виявляє жодного бажання додатково погуляти з ним. Наша бабуся зосереджена тільки на собі і своїх бажаннях. Для неї не існує оточуючих людей, у неї є тільки вона і тільки її потреби. До всього іншого, вона ще й пліткарка. Варто мені трохи затриматися по своїх питаннях, як вона влаштовує мені допити і вимагає пояснень. При цьому свекруха повністю впевнена в тому, що я зобов’язана перед нею звітувати. Якщо я починаю їй суперечити, то вона дзвонить чоловіку і розповідає йому всі свої домисли.

Загалом, я живу не з чоловіком, а з його мамою. А вона всіляко псує моє життя. Останнім часом я стала все частіше замислюватися: чи потрібна мені взагалі така сім’я ?!