Знаєте, у нас чоловіком дуже складна фінансова ситуація. Вірніше, у нас фінансові проблеми, якщо бути чесними. Так склалися обставини, що мій чоловік заробляє дуже мало.Ну, дуже-дуже мало! Я б сказала, що він приносить в дім копійки. Моя зарплата теж невелика, але я ж жінка. Я вважаю, що забезпечувати сім’ю – це обов’язок чоловіка. Так повинно бути в нормальних сім’ях і це правильно. Але мій чоловік ніяк не хоче нічого змінювати у своєму житті. Розумієте, він весь час чогось чекає, на щось сподівається. А я вважаю, що треба просто рухатися вперед, намагатися ворушитися, а не чекати з моря погоди. Треба діяти! Тим більше що можливість є! І дуже навіть хороша можливість!

Однокласник мого чоловіка, до речі, колишній двієчник, зовсім недавно відкрив свій новий магазин в нашому місті. Між іншим, це вже третій його магазин! Так ось, при кожній розмові він пропонує нам з чоловіком попрацювати на нього. Його умови дуже навіть пристойні і цілком мене влаштовують. А ось чоловік ніяк не погоджується. Весь час відмовляється. Хоча гроші нам пропонують дуже хороші і вони так нам необхідні.

Я просто не розумію чоловіка! Мені він сказав, що йому просто незручно працювати на друга. Річ у тім, він соромиться того, що просто змушений влаштуватися на роботу до колишнього однокласника, та ще й двієчника! Мовляв, незручно все це! Ну що це за маячня? Як так можна? А жити в бідності не соромно? Рахувати кожну копійку не соромно? Змушувати дружину економити на всьому, в тому числі і на власних дітях, це по-чоловічому?

Загалом, скільки я не вмовляла чоловіка, яких слів не добирала, все дарма! Він не погоджується на пропозицію друга і все! Уперся, як осел! Сказав, що йому, бачте, гордість не дозволяє прийняти його пропозицію.

Мене ж це все просто бісить! Сил більше немає так жити! Ну, яка може бути гордість? Про що він взагалі говорить? Чим пишатися? Тим, що, маючи вищу освіту, ми змушені жити в злиднях? Або тим, що нам доводиться працювати за копійки? Чому не можна прийняти допомогу колишнього однокласника і отримати можливість жити по-людськи? Це ж такий шанс для нас! Ми б змогли вибратися з цієї ями, в яку потрапили! Не розумію я впертості чоловіка! Вважаю, що це самодурство чистої води!

Вчора влаштувала коханому розбір польотів. Поставила ультиматум: якщо не хоче йти на роботу до сусіда, нехай шукає іншу добре оплачувану роботу. Але рахувати копійки я більше не бажаю. Якщо вже він вирішив обзавестися сім’єю, то нехай думає, як її забезпечувати. Сказав, що буде шукати інше місце роботи, але до колишнього однокласника в найми не піде.

Ось як мені з ним боротися? Як переконати чоловіка прийняти пропозицію друга? Або самій погодитися і піти до нього на роботу, а чоловік нехай робить, що хоче?