У свої двадцять років я самотня мама і самотня жінка. Коли дізналася, що вагітна, мій хлопець сказав, що це мої проблеми. Підтримала мене тільки мама, хоча я знаю, як їй було важко і соромно за мене.

Містечко у нас маленьке і майже всі один одного знають. Мій колишній хлопець теж живе тут, але коли народився син, навіть не прийшов. Без маминої підтримки я б не витримала, але з часом звикла. Сама справляюся з дитиною і ще встигаю допомогти мамі.

Поки вони прийде з роботи, я і вечерю приготую і приберу. Адже живемо ми тільки на мамину зарплату, батько пішов від нас кілька років тому і після того ми його більше ніколи не бачили.

До свого становища кинутої самотньої мами я вже почала звикати, поки моя однокласниця не запросила мене на своє весілля. Я не змогла відмовитися, адже ми ще були і сусідами.

Весілля було в ресторані, все було дуже урочисто і красиво. У мене немає заздрості до подруги, я бажаю їй тільки щастя. Але мені було так самотньо і сумно, тому що я знала, що у мене такого шансу вже не буде.

Моєму синові вже два роки і за цей час його батько так жодного разу і не поцікавився, як він живе, нічим не допоміг. А недавно я дізналася, що він одружився на розлученій жінці, у якої є п’ятирічна дочка, з якою він постійно гуляє, відводить і забирає її з дитячого садка.

Невже чужа дитина ближче своєї? Напевно, правду кажуть, що чоловіки люблять дітей коханих жінок. Але я не тримаю на нього зла, вважаю, що в усьому сама винна.

Син підріс і мама сказала, що я можу вчитися далі, адже я провчилася в коледжі тільки рік. Я погодилася, буду вчитися і працювати. Я дуже вдячна своїй мамі за підтримку, якби не вона, не знаю, що зі мною було б.