Живемо з тещею вже років п’ять. Вона жвава бабуся, хоча 85 років їй вже відзначили. Квартира велика, діти виросли. Наша дочка живе у чоловіка, а синові купили недалеко від нас житло. Для цього продали двушку тещі, її все одно одну не можна було без догляду залишати, не молоденька вже. Вона, звичайно, проти такого рішення була спочатку, але так всіх влаштовує: син з квартирою, зараз одружитися зібрався. У нас у кожного по кімнаті, та й мати дружини під наглядом. На всьому готовому, в чистоті і турботі. Ми її не ображаємо, розуміємо – літня людина, свої дивацтва.

Та й по молодості вона мене сильно не діставала, навіть зайвий раз лаяла мою дружину – що до чоловіка треба з пошаною і повагою, спочатку будинок, сім’я, а потім вже служба. Так, а ще пам’ятаю: іноді після сімейного скандалу піду з дому і – до тещі. Та нагодує, мене вислухає, на шлях істинний наставить, дочка свою по телефону напоумить – знову живемо. Своїх-то батьків я рано втратив, та й не пам’ятаю, що б так возилися з нами.

Ми з дружиною теж майже пенсіонери вже, але продовжуємо працювати. Дружина на хлібозаводі по змінах, у мене взагалі робота відрядна – можу і раніше піти, якщо за обставинами треба. Або допізна затриматися, якщо грошики великі в руки пливуть. Це я до чого? До того, що теща завжди з нами, одна рідко коли залишається.

Ось тільки занепокоєння стало більше за неї – заговорюється, придумує якісь небилиці, всіх кумоньок біля під’їзду переконала, що ми її в голоді та під замком тримаємо. Від людей незручно, пояснюємо, вони кивають, що так, старість – не радість, а самі не вірять. То замкнеться в квартирі на ланцюжок і не пускає нас, не впізнає. Страшно залишати – вчора включила газ, а сірник піднесла до іншої конфорки, кричить мені, що газ відключили! Поки прибіг, поки розібрався – тиск у мене підскочив.

При всій моїй повазі до людей похилого віку – треба і про себе подумати. Сказав дружині, що матері потрібен спеціальний догляд, треба дізнатися щодо будинку для людей похилого віку, так вона мене у всіх гріхах звинуватила! Відвезли мати зі свого будинку, а зараз і з нашого виганяємо.

Я не хочу нікого виганяти, але це захворювання якесь і в старості буває. Такі люди потребують лікування і постійного нагляду. Мужики на роботі підказали, що в нашому місті є такий заклад, це як санаторій. Можна і додому забирати, якщо поліпшення будуть, і вартість послуг нормальна. А дружина навіть думати мені про це заборонила – мати не кине! Як її переконати, що це для блага тещі, та й нам легше буде.