Ми з нетерпінням чекали народження дитини,проте після пологів чоловіка немов підмінили. Я щаслива, а він постійно незадоволений

Ми з чоловіком в шлюбі три роки. Весь цей час нам було добре разом: любов, пристрасні почуття, злагода і порозуміння. Рік тому у нас з’явився славний малюк. Я можу сказати, що ми щасливі батьки. Як приємно спостерігати, як росте твоя дитина. Щоранку прокидаєшся і бачиш, що він трохи підріс. Його усмішка, постійний рух, цікаве роздивляння навколишніх предметів, перші кроки – те, що додає сили і змушує радіти кожен день.

І саме тоді, коли можна просто жити і насолоджуватися першими успіхами своєї дитини, мого чоловіка немов підмінили. З люблячого чоловіка він перетворився в вічно невдоволеного буркотуна. Якби це був сторонній чоловік, я б просто перестала з ним спілкуватися. Але ж це мій коханий чоловік. Ми повинні разом радіти всьому, обговорювати питання. Я хочу з ним радитися, відчувати його підтримку і схвалення.

Так ось, ми абсолютно не можемо зрозуміти один одного. Йому все не подобається, всі розмови зводяться до сварки. Я не розумію, чому так важко знайти спільну мову, і вирішувати всі питання по-хорошому. Наша дитина підростає, він такий кумедний і цікавий. Я радію за нього, але поки немає чоловіка вдома. Після обіду він повертається з роботи, і я постійно, весь вечір, повинна споглядати його незадоволене обличчя. Мені дуже неприємно. Як зрозуміти, що не так? Що ж мені зробити, щоб все виправити? Він раніше не ігнорував ні мене, ні мої прохання. Невже народження дитини так негативно вплинуло на мого чоловіка?

Я вирішила поспілкуватися з подругами на цю тему. Але, на жаль, ніхто з них не допоміг мені у вирішенні моєї проблеми. У них в сім’ях, навпаки, після народження дітей відносини між подружжям стали міцнішими і сильніше. Раніше ми ходили в нічні клуби, на дискотеку, а зараз постійно вдома втрьох. Може тому він став такий? Він сумує за своїм минулим безтурботним життям. Але залишити дитину зараз з моїми батьками і піти куди-небудь у нас немає можливості. Та й дитина ще занадто маленька. І бажання у мене особливого немає. Мені і з малюком добре.

Напевно, мій чоловік був просто не готовий до народження дитини. А що тепер? Може коли дитина підросте, мій чоловік зміниться в кращу сторону? Йому буде тоді цікаво грати з сином, розмовляти. Я можу тільки на це сподіватися! А може йому не подобається мій зовнішній вигляд? Якщо чесно, мені самій не подобається, як я виглядаю. Але до вечора сил зовсім не залишається, щоб доглядати ще й за собою. Чоловік приходить з роботи і вимагає уваги і до себе: погодувати, прибрати, сорочку попрасувати. І в той же час – вічно незадоволений. На жаль, тупикова ситуація виходить. Я відчуваю постійний психологічний дискомфорт. Навіщо мені потрібно все це? А може мій чоловік теж відчуває внутрішні переживання, але не говорить про це? Я навіть не знаю. З ним поговорити спокійно реально неможливо. Як же мені бути?