З чоловіком ми разом двадцятий рік. Живемо скромно, але мирно. Ми обоє працюємо на одному підприємстві. Олексій – цеховим майстром дільниці, а я – комірником, на цій же ділянці. Питання грошей ніколи не вставало між нами. Ми просто намагалися розраховувати на свою зарплату і жити по можливості.

Приблизно півроку тому Олексій вирішив піти ще на одну роботу. Так як на заводі він працював позмінно, то в свій вихідний мав можливість деньок відпрацювати додатково. Я була проти. Адже потрібно і відпочивати. Тим більше що відповідальність на ньому лежить за людей. Самі розумієте, який контингент може працювати в бригаді. За цими, здавалося б, дорослими мужиками потрібен постійний нагляд. Недогледів, вже йде «красень» з запахом алкоголю. А майстер несе за нього відповідальність протягом всієї зміни. Ось і виходить, що як в яслах з малими дітьми. Тільки діти слухаються, а тут – вдають. Загалом, клопоту предостатньо, щоб в кінці зміни «падати з ніг».

Але на мої вмовляння чоловік тільки посміхнувся і вирішив робити по-своєму. На додаткову роботу в його обов’язки входить своєчасний обхід території і складання звіту в кінці зміни. В принципі, складнощів ніяких, та й втоми особливої ​​він не відчував. Адже тут він відповідає тільки за себе, тому і нервувати не доводиться.

Зарплата тут невелика, але в родині ці гроші знаходять своє застосування. У нас двоє студентів, тому все йде в справу. Я намагаюся, наскільки це можливо, відкладати певну суму. Адже завжди тепліше і спокійніше на душі, коли знаєш, що є заощадження.

Так і жили. Хлопчаків навчали, та й себе могли порадувати іноді.

Одного разу, коли вдома нікого не було, мені захотілося провести генеральне прибирання. Я дісталася навіть туди, куди не заглядала кілька років. Таким місцем виявилася наша комора на сходовій площадці, яку Олексій, негласно, упорядкував для всякого дріб’язку. Його і викинути шкода, і в квартирі тримати не потрібно.

Тут було дуже багато павутини і пилу. Тому я вирішила все перетерти і заново скласти на місця. Переставляючи коробочки, я знайшла стару скриньку, яка залишилася нам від Олексієвої бабусі. Вона була дуже старою, але міцною і красивою річчю. Навіть не пам’ятаю, коли вона пропала з мого поля зору. Вона особливо нічого не важила.

Мені стало цікаво, що ж він туди склав. Відкрила кришку і обімліла. У скриньці лежали великі купюри. Досить пристойна кількість. Я відразу поставила її на місце. На цьому моє прибирання і закінчилося. Повернувшись в квартиру, я не знала, що мені робити далі.

Не знаю і досі. Залишити все як є – не можу. Забрати гроші – я не знаю їх походження. А раптом чоловік потрапив в якусь халепу. Ці думки не дають мені спокою. Заговорити з ним про гроші теж страшнувато. Раптом ми з ним посваримось. Ніяк не можу зважитися. Як же краще вчинити?